Продолжаем спасать зайцев с утопающего в гуглкеше photograf.rider.com.ua.
Культовая статья А. Симзен-Сычевского 1928 года "Давние киевские фотографы и их снимки старого Киева".
Для любого исследователя дореволюционной фотографии Киева эта статья – тотемный столб и Храмовая гора. Прежде чем хоть слово написать о любом явлении фотографических образов в г. Киеве до 1870 г. следует три раза его прочитать и лишь потом скопипастить чуть менее чем полностью с обязательным добавлением двух-трех фантазийных деталей.
На украинском.
Олексій Сімзен-Сичевський
Фотографія існує лише декілька десятків років. Порівнюючи з багатокроковою історією Київа, його фотографічні знімки занадто молоді. Але для історії міста, для того, щоб виявити його попереднє обличчя, ці знімки є цікавий і коштовний матеріал. Перш за все треба відмітити їхню точність і правдивість, яких ніколи не можуть досягнути гравіровані та літографічні відбитки. Надалі має велику вагу їхня порівнюючи велика кількість, через що місто відбито в них значно повніше та різноманітніше, ніж по численних гравюрах та літографіях. Наприкінці, хоч фотографія й існує всього декілька десятиріч, але ці десятиріччя і житті міста мають особливу вагу. Ці декілька останніх десятиріч перед світовою війною були часом швидкого зміцненого розвитку міського життя та міського зросту.
Особливо сильно цей час відбився на Київі. Тридцяті, сорокові та п’ятидесяті роки дев’ятнадцятого сторіччя – це час, коли Микола перший перебудовував Київ – зривали старовинні фортеційні вали, прокладали нові вулиці, будували багато нових казенних будинків, муровану фортецю, перекидали населення з Печерського до інших частин міста, розбивали нові квартали, тощо.
Безпосередньо цього періоду фотографія, на жаль, не захопила – це є ще час гравюрних та літограф них Київських відбитків. Але поширившися зараз по цім періоді, фотографія дає багато його наслідків, що нині вже зникли.
По деяким тихомир’ї, з 70-х рр. починається помітне зростання приватного будівництва в Київі, воно все збільшується й, починаючи з дев’ятисотих років, особливо за останніх років перед війною, досягає гарячкового темпу (до 400 заявок щороку на збудування великих будинків. Цілі вулиці та квартали було перебудовано протягом трьох-чотирьох років.
Через це зміна вигляду Київа за час існування фотографії є така ярка що на багатьох давніх знімках можна признати деякі місця лише з великим зусиллям, старанно їх розглянувши.
Охоплюючи час вже по Миколинім ламанні, давні знімки все ж подають малюнки старого, що зовсім провінціального Київа. Порівнюючи … але ж все таки цілком особлива Київська доба, що увійшла вже в минуле, наслідки її дають безумовно цінний матеріал для міської історії. Різних знімків Київа зібрано чимало. Для цього нариса я використовував богату збірку їх в відділі Старого Київа Всеукраїнського Історичного музею імені Т.Г. Шевченка, два альбому в Лаврськім музеї, одного альбому в бібліотеці УАН ім. Антоновича та свою збірку.
Через порівнюючи велику кількість давніх знімків, пристосувати к них перелічну систему неможливо. Я обмежуюся загальним описом та найзначніших альбомів та серій, відмічаючи зокрема лише небагато й цікавіших знімків. Опису цього провадитиму по фотографах в хронологічнім порядкові, починаючи з найстаріших з них.
Щодо відомостей про самих фотографів – по історії фотографії в Київі то жодних систематичних матеріалів ані друкованих, ані інших я не знайшов. Відомості доводилося збирати потроху – з старих знімків, переважно портретних, що на них було зазначено фірми та адреси фотографові, з деяких давніх Київських справ очників та провідників, з старих часописів та розпитуючи, кого траплялося, з старожителів.
Цим пояснюється уривистість та неповність наведених даних.
Нам потрібно декілька дат з історії фотографії взагалі.
Винайшов фотографію Дагер в Парижі 1838 р. Поступово вдосконалюючись дагеротипія розквітнула та широко поширилася з початку п’ятидесятих років. Але дагеротипія аж до кінця залишилася, як спосіб громіздкий, досить коштовний – знімання провадилося на окремо виготовлених металевих пластинках і кожного разу одержувалося лише одного позитивного відбитка. Знімки ці були занадто недовговічні – швидко вицвітали. Видових знімків в такій спосіб зовсім не вироблялося.
На початку 50-х рр. було винайдено негативного способу фотографування на коло діяльних скляних пластинках, з позитивами на особливо виготовленім папері в необмеженій кількості – фотографію в власнім розумінні слова. Цей новий спосіб успішно конкурує з дагеротипією й на початку 60-х рр. її остаточно витісняє. Але й цей спосіб мав велику хибу – його пластинки могли працювати лише вогкими, їх не можна було виготовляти зарані, а треба було перед самим зніманням обливати коло діяльним світочулим розчином і при тому тільки в темному місці. Це знову робило фотографування громіздким та мало рухливим. Лише наприкінці 70-х рр. було винайдено сухі бромо-желатинові пластинки, 80-х рр. мокрого способу фотографування було залишено. З цього фотографія, значно простіша та приступніша, починає особливо широко поширюватися.
В Київі дагеротипія з’явилася порівнюючи незабаром. Тут, як і по … стосунках з закордоном, відіграли роль Київські контракти[1]. Вже починаючи з кінця 40-х рр., на контракти поміж іншими закордонними … та майстрами стали приїздити фотографи-дагеротипісти[2]. Вони відкривали тут свої тимчасові ательє й знімали Киян та приїжджих «контрактичів». Очевидячки справи їхні йшли успішно, бо деякі з них, як це часто потраплялося з заїжджими на контракти чужоземцями, залишалися в Київі на постійне перебування. Вони спочатку улаштовувалися поблизу контрактів – на Подолі – тодішнім центрі промислового та торговельного київського життя. Отже приміром з початку 50-х рр. в Київі вже перебували свої постійні фотографи. Одного з перших, що осіли так в Київі, майстрів називають якогось Жака, здається француза. Другий вже безумовний Київський дагеротипіст того часу був Шарль Павло Гербст, теж з заїжджих чужоземців. У чужоземців, що осідали в Київі, починали вчитися, а потім і самостійно працювати місцеві майстри. Но ім’я їх ми не знаємо, але без сумніву багато з старіших Київських фотографів починали свою практику ще з дагеротипії. Справжня фотографія (з негативом на склі та позитивом на папері), що й закордонна стала поширюватись лише посередині 50-х рр., за повільністю тогдашних зносин, не мала змоги добратися до Київа раніш другої половини 50-х рр. З цього часу Київські дагеротипісти поступово переходять на фотографію й в Київі стали заводитися справжні фотографи.
Старші Київські фотографи були:
Це найстаріші імена Київської фотографії. Надалі кількість фотографів хутко зростає й в середині 60-х рр. до зазначених вже приєднаються: фотограф Б.А. Захаркевич, по Біркині найцінніший для нас своїми знімками. Марков, родич М.А. Максимовича, що за його той згадує в листах до Лебединцева 1865 р.; містився по Хрещатику, де до того мешкав Левдик[10]. Волохоський «на Хрещатику в б. Завадського в бельетажі» (на місці згорілого за останніх років будинка ч. 5 кол. Маршака). 1867 р. його майстерню було закрито через переїзд до Петербургу[11].
6 грудня 1865 р. відкрито було фотографію Франца Де Мезера, най довговічнішу зі всіх Київських[12].
1866 р. – «Спеціяльная фотографія» Олександра Тило – «На Хрещатику в будинку генерала Бринкена, вхід з Лютеранської гори, проти Англійського готелю»[13].
Г. Ріхтера – «на Хрещатику, на розі Інститутської в будинку Скловського, вхід через сад»[14].
Того ж року відкрито «Карказ та Тименко» (кол. Левдиків майстер) в першим завулку, підіймаючись від Хрещатика до Софіївського Собору, в будинку Татарульєва поруч з будинком полковниці Сакеної в Михайлівськім завулку[15].
«Заграничная Фотографія» в «буд. Постельникової, колишнім генерала Чаплигіна, на Хрещатику, проти будинка п. Ейсмонта, відомий потім будинок аптекаря Зейделя, ч. 17[16].
І ще декілька прізвищ того часу:
Якийсь фотограф Ляквіш, комісіонер та посередник К.П. Лаври в її закордонних друкарських замовленнях[17].
Юневич, «художник імператорської академії», кол. Бібіковський Бульвар, ч. 41.
Шетциг, «на Хрещатику, в будинку Богадица, проти Англійського готелю, на горішнім поверсі»[18].
Клетцер, Рудницький і кинець-кінцем якийсь генерал Коп’єв – аматор, що користувався великою популярністю[19].
Тодішній місцевий часопис «Кіевский Телеграф» (1866 р. ч.ч. 65 та 92) дивується надзвичайній кількості Київських фотографів, починаючи аж 19 фотографій, що існували одночасно. На жаль часопис не доводить повного їхнього поіменного реєстру.
З другої половини 60-х рр. і особливо з початку 70-х рр. кількість фотографів ще збільшується. Я уже не буду перелічувати всіх, відзначу лише найвидатніших та найцікавіших для нас.
В другій половині шостидесятих років починає працювати фотограф аматор професор Київського університету Чугаєвич, що залишив найцікавішу спадщину в галузі Київських знімків.
1868 р. заснував свою фотографію Йосип Кордищ; 1869 р. – Микола Пастернаку; 1871 р. – Софія фон Фох…[20]; 1873 р. – Володимир Висоцький[21], приблизно того ж часу – Мар і Радашевський, 1874 р. заснувала свою фотографію К.-П. Лавра[22].
Далеко не всі з зазначених фотографів являють для нас інтерес та вагу. Більшість їх не працювала над Київськими знімками або працювала в галузі так небагато, що до нас не дійшло жодних наслідків цього. За тих-же з них, що працювали над знімками Київа, я казатиму надалі в зв’язку з цими знімками.
Перші видові знімки в Київі було зроблено дуже рано – 1852–1853 рр. майже раніш ніж аби-де в тодішній Російській імперії, всього лише рік-два згодом по винайденні в Англії справжньої фотографії (1851 р.)[23]. На жаль ці такі ранні знімки стосуються не до самого міста й зробив їх не Київський фотограф, а спеціально запрошений чужоземець. Всі ці знімки стосуються до будування Ланцюгового моста. Альбом цих знімків с старовинній чорній шкуратяній оправі, переховується в Відділі Старого Київа Шевченківського музею. В альбомі є автограф головного будівника мосту інженера Шарля Віньйоля з присвяченням альбома генералові Шуберському – тодішній значний урядровець міністерства шляхів. Знімки прекрасної роботи, порівнюючи добре збереглися; вони дивують своїми розмірами, особливо щодо того часу, коли ще не знали за збільшення з малих негативів. В альбомі є 13 знімків, з них 4 знімки 18×24 см, два 25×37 см, один 32×43 см і шість – 38×51 см. Всі знімки стосуються до закінчення будування мосту, деякі – вже по його офіційнім відкритті (на деяких знімках є дати олівцем англійською мовою).
За ці знімки згадує відомий мистець-літограф Тим, що йому вони були матеріал для його відомих літографій в «Русском Художественном Листке». Згадує Тим і за спробу зняти саму урочистість відкриття мосту – проба була невдала, міст вийшов добре, а замість людей вийшли невидні плями[24].Тодішня фотографія виконати таке завдання ще не мала змоги. Тоді ж Віньйоль доручив самому Тимові відбити урочистість відкриття. В тім же альбомі знаходимо й прізвище фотографа, що працював у Віньйоля, й що його той безумовно вивіз з Англії – в альбомі є два англійські фотографії з видами мосту; в підписах на них зазначено, що їх зроблено фотографії Джона Борна.
Ці ранні знімки чужоземця, викликані подією виняткової ваги, що … було відкриття мосту, стоять цілком осторонь. Сам Київ тоді не мав ще своїх фотографів. Справжня фотографія, як я вже зазначав вище, добралася до Київа лише наприкінці 50-х рр. Найстаріша нам відома фотографія Гербстова – з 1858 р. До цього часу – наприкінці 50-х рр. – і стосуються дальші, а по суті перші відомості за видові Київські знімки.
В літографованім альбомі «Галлерея Кіевських достопримечательних видів и древностей» Н. Сементовського та А. Гамершмідта 1857 р. в зшитку 1-м, вміщено літографованого вида Ланцюгового мосту; в ологошенні про видання цієї ж «Галлереи» на 1859 р. Сементовський повідомляє, що цього малюнка (Ланцюгового моста) нарисовано з фотографічного знімка, але прізвища фотографового не зазначає. Мабуть ЦК й був Віньйолів знімок. В тій же «Галлерее» 1859 р., в зшитку 1-му, вміщено літографію з видом Софіївського собору з певною вже вказівкою в оглаві цього зшитка – «фотографія г. Янка».
Я гадав, що цей вид Софіївського собору фотографа Янка теж стосується до випадкових знімків заїжджого, не місцевого майстра, бо мені ніде, ані в старих справ очниках, ані на старих портретних знімках, ані з оповідань старожителів, прізвища Янка зустрічати не доводилося. Але потім я знайшов давню, середини 60-х рр., фотографію, де на наріжнім будинку Хрещатику та Трьохсвятительської вулиці видно вивіску «фотографія Янка» (альбом знімків фотографа Захаркевича в моїй збірці). Отже Янко був місцевий Київський фотограф і цього знімка Софіївського Собору дійсно зроблено в Київі.
Зазначений вище Київський фотограф І. Чехович, вкупі з Чернігівським діячем Покорським-Жоравкою, зачав 1859 р. історико-етнографічне видання «Всетописная Русь»; там гадалося вміщати статті про Київські пам’ятники та старовину з ілюстраціями, виконаними фотографією (Лавра, Аскольдова Могила, Андрій Першозваний, Братський монастир, Десятина церква, тощо[25]). Видавати його не довелося … коштів у обох видавців, але можна припустити, що Чехович … Київські знімки, так певно оголошені.
Такі то маємо найранніші відомості про Київські знімки … та Янкових, ані Чеховечевих ми не знаємо. Але приблизно …часу – кінця 50-х рр. і самого початку 60-х рр. стосуються … знімки, що на щастя дійшли до нас в оригіналі. 1866 р. … Київський історик Закревський в своїх листах з Москви до П.Л. …, прохаючи останнього надіслати Київські знімки для Московського Археологічного Товариства, двічі рекомендував звернутися по ці … полковника Дмитра Гавриловича Біркина[26].Оцей то Біркин і є для … помітна, цілком реальна величінь Київської видової фотографії … тобто трохи згодом згаданих листів Закревського, Біркин … військового інженера, начальника Київського Окружного інженерного управління[27]. Як аматор, а може й в зв’язку зі своєю … військово-топографічною справою, Біркин працює в галузі фотографії. У всякім випадку він звичайно не міг бути фотографом-професіоналістом.
Я знайшов цілу серію знімків роботи Біркина. В серії 20 фотографій великого формату (20×25 см), наліплено їх на кордонні бланки з друкованими візерунками навколо й з друкованим підписом змісту на більшості знімків є друкований напис «фотографія с натури Д. Биркина», а на деяких лише «Биркин и Минятов», при чому «Минятов» странно підписано. Цей «Минятов» є один з дрібних Київських літографів початку 60-х рр., спільник відомого Київського друкаря Федорова.
Ці обидва прізвища зустрічаємо вкупі це раз: в Відділі Старого Київа є літографський вид Аскольдової Могили з друкованим написом «Приложеніе к № 84 «Кіевскаго Телеграфа», с фот. Бирки на рис. А. Васильєв, лит. А. Минятов». Обслідуючи Біркинові знімки, з’ясувалося, що вони 6-7 років старіші за зазначені листи Закревського, тобто стосуються до кінця 50-х, початку 60-х рр.., до найраннішого періоду Київської фотографії. Датувати ці знімки перш за все допомогла зазначена літографія Мінятова: на ній є цензурна дата «20 жовтня 1861 р.»; отже оригінал цієї літографії є знімок Біркина й зроблено його не пізніш 1861 р., а може й ще раніш. В тій-же серії знімок Хрещатицької (потім Думської, нині Радянської площі дуже подібний, але не тотожній з літографованим видом цієї площі в польськім альбомі Рачинського й Де-Бельє (частина друга); на Біркіновській фотографії будинку на площі поміж Михайлівською (нині Паризької комуни) та Костьольною вулицями лише будується. На Бельєвій літографії його вже закінчено, отже фотографію зроблено раніш за літографію. … літографій має цензурну дату «25 липня 1861 р.» Очевидячки фотографію знято не пізніш 1860 р. (протяг часу на добування бу…, видання альбому, тощо).
Є знімок дачі тодішнього Київського генерал-губернатора Васильченка – на терасі дачний знято самого Васильчикові з родиною; в восени 1862 р. він помер[28]); отже знімка зроблено не пізніше як влітку 1862 р., можливо й раніш. На знімку дачі О.М. Муравйова в його садибі за Десятиною церквою дачу щойно закінчено, посадки щойно зроблено. Садибу й дачу Муравйов збудував 1859–1860 р., отже знімок стосується до 1860–1816 р.[29]).
Кінець-кінцем в цій-же серії є знімок Золотої Брами. Цілком тотожньо …. її на літографії зазначеної «Галереї» Сементовського 1859 р. (зшитки) Немає жодного сумніву, що це є репродукція Біркинового знімка, але Сементовський цього й не зазначає. Зшитки 7-12 «Галереї» 1859 р. Сементовський видав запізнившись, з початку 1861р.; отже Біркинового знімка зроблено не пізніш 1859–1860 рр. Всі знімки серії приблизно одного часу. Тому всю серію треба датувати кінцем 50-х рр., початком 60-х рр., точніше 59-м–60-м рр. Декілька з знімків дуже вицвіли, але більшість як раз найцікавіші, збереглися.
Беручи увагу особливе значення цієї серії, як найстарішої, подаю повного переліку знімків:
Оце вся наша спадщина цього найраннішого періоду. Вона дуже невелика й це не є випадково. Як бачимо, перші спроби знімання Київа було розпочато, як скоро в Київі з’явилася фотографія. Але спроби ці були занадто нечисленні. Київські фотографи-професіоналісти за перших років через новину справи, дорожнечу, технічну громіздкість вогкого способу знімання зовні майстерні давали перевагу легшій та прибутковішій справі знімання портретів. Ще 1866 р. Закревський направляє Лебединцева по знімки старовини лише до Біркина, а не до фотографів-професіоналістів. По всіх виданнях того часу, де репродуковано Київські види з фотографій – згадана «Галерея» Сементовського 1859 р., його-ж книжка «Киев и его святыня», видання 1854 р., згаданий додаток до «Київського Телеграфа» – повсюди ми знаходимо репродукції лише Біркинових фотографій, а більш нічиїх.
Ще 1866 р. «Кіевскій Телеграф», наводячи зазначеного вище переліку Київських фотографів, висловлює побажання, щоб у них «знайшовся … взятися за одну вельми корисну роботу – знімання Київських видів, щоб ці знімки виходили у них постійно, щоб з них можна було складати альбоми та щоб знімки ці були доброї роботи та поцінні»[35].
Якщо було таке побажання, то очевидячки знімків було ще небагато й були вони мало приступні.
Наступне по Біркині місце щодо старшинства знімків треба відвести фотографові Б.А. Захаркевичеві. В відділі старого Київа є шість знімків з надрукованими підписами «Фотографія Б.А. Захаркевича в Киеве». Більш нічого за цього Захаркевича нам невідомо. Ані по давніх Київських справ очниках, ані по давніх часописах його прізвища я не зустрів; ніхто з старожителів його не пам’ятав, не зустрічалося його прізвище й на давніх портретних знімках. На підставі підписаних музейних знімків вдалося встановити належність Захеркевичеві альбому й серії знімків в моїй збірці. Альбом в чорній перкалевій оправі, на покришці відбито літери «Д.Д.», в середині рукописний напис: «Альбом принадлежал Даріи Афанасьевне Димар, рожд. Красовской, род. 1824 г., ум. 1886 р.». Всі шість музейні знімка тотожні з моїми альбомними, що їх є 14; в серії теж 14, з них 10 нові …. Разом оригінальних 24 знімки, всі розміром 18×23 см. Більшість знімків середини 60-х рр., решта кінця 60-х – початку 70-х рр., всі знімки доброї роботи, альбомні збереглися краще.
Відзначну найцікавіші: в Альбомі:
Але цим не обмежені Захаркевичеві знімки, що дійшли до нас.
З другої половини 60-х рр. здійснилося кінець-кінцем побажання «Кіевскаго Телеграфа» й Київські знімки було випущено на продаж широкій людності. За видавця був Йосип Завадський, Виленський виходець 1839 р. він оселився в Київі, 1841 р. відкрив книгарню закордонних книжок, що проіснувала до середини 70-х рр., з 62 до 85 р. був орендарем університетської друкарні та літографії[36], придбав собі будинок на Хрещатику (на місці будинку к. Маршака ч. 5, що згорів за останніх років), трьохріччя з 60 до 63 р. був Київським міським Головою.
В відділі Старого Київа є 10 київських знімків з його друкованим підписом «І.Завадскій, Киев» або друкованою наліпкою на звороті «Йосип Завадський, видавець» (і французькою мовою). У мене є три такі знімки.
Розмітальський придбав цілого альбома з 20 знімків в перкалевій … з друкованою обкладинкою та друкованим переліком знімків. Всі ці знімки Завадського приблизно одного розміру 12×16 см. Цікаво щодо їх всіх знято не з натури, а вони являють собою перезнімка з фотографій. Власної фотографії Завадський не мав і користувався для своїх нужд чужими роботами. Фотографового прізвища Завадський ніде не записував, але, порівнюючи ці знімки, не трудно зрозуміти, що більшість …, що їх видав Завадський, є перезнімок в зменшенім масштабі відображая нам Захаркевичевих видів. Цілком можливо, що й нові серед них … знімки – теж з знімків Захаркевича, але вони до нас в оригіналі не дійшли. Серед них варто відзначити:
Так Біркин для початку 60-х р., як і Захаркевич для середини …-х років є єдиний представник видової фотографії.
Лише з кінця 60-х рр., навіть певніше з початку 70-х рр., фотографічні знімки Київа кінець-кінцем дійсно було значно розповсюджено – це була річ жвавої торгівлі серед людності місцевої та приїжджої (контракти, ….) 70 рр. це час розвітку Київської видової фотографії. Навіть фірмі, основані за 60-х рр., як наприклад Мезер, Кордиш, Пастернак, лише цього часу розгортають свою роботу в цій галузі.
Фотографи навперейми виготовляють та випускають Київські види. Спочатку з’явилися на продаж знімки-мініятюри (візитний формат)як легші щодо знімання та по цінніші для людності, а потім вже й великих розмірів, найрізноманітніших форматів. Фотографи видають цілі серії знімків, наліплюючи їх в альбоми виготовлялося за окремими замовленнями, для підношень, з нагоди урочистостей, тощо.
Комерційний інтерес фотографів сприяв розмноженню і широкому розповсюдженню Київських знімків і тим самим допоміг їм зберегтися та дійти до нас; але він-же невигідно відбився на іхнім змісті. Пристосовуючися до смаку масового покупця, фотографи занадто багато знімали так звані «святыни и достопримечательности». Ці «святыни и достопримечательности» дійшли до нас в великій кількості знімків, а між тим вони то змінялися найменше та найрідше – хіба що в деяких деталях. Знімки з них найменше характерні для змінного обличчя міста. І все-же не дивлячись на цю хибу, треба визнати, що давні фотографи стали в великій пригоді справі збереження для обличчя старого Київа. Серед окремих їхніх праць є дуже цікаві, зроблені з великим смаком та любов’ю до міста.
Найвидатніші прізвища цього часу серед фотографів-професіоналістів це Мезер, Кордиш та Пастернак.
Франц (Франсуа) де-Мезер є всіма сторонами найвидатніший та найбільший з Київських фотографів-професіоналістів так довгорічним існуванням фірми, як і кількістю та якістю київських знімків, що залишилося по ньому. Мезер народився в м. Баранові на Волині, де його предки працювали на порцеляновій фабриці. 1852 р. молодий Мезер переїхав до Київа, де його наставлено на вчителя малювання в Київськім Інституті шляхетних панночок. 6 грудня 1865 р. відкрив фотографію, 1915 р. справив півстолітнього ювілея фірми[38]. Помер старим дідом 1922 р.
Фотографія його користувалася великою популярністю й завжди вважалося за одну з кращих в Київі. «Два покоління Киян пройшло через його ательє», каже ювілейна замітка. Мав звання фотографа університету св. Володимира. За шостидесятих років фотографія його містилася на Хрещатику в будинкові генерала Крилова (ріг Прорізної, нині ч. 28), до семи десятих років містилася в власнім Мезеровім будинку, Хрещатик ч. 41, але незабаром перейшла в будинок ч. 27 по Хрещатику, де Мезерова фірма залишається й донині.
З котрого часу Мезер почав виробляти Київські знімки, встановити не можна. Є відомості, що 1869 р. йому було замовлено альбома Київських видів для імператриці, тоді царівни Марії Федоровни[39]. Але з тих знімків, що дійшли до нас, величезна більшість стосується вже до 70-х рр. і лише не багато їх можна віднести до кінця 60-х рр.
Найцінніша частина його спадщини – три величезні прекрасно виконані альбоми, по всіх альбомах знімки розміром 24×32 см. (Мезер взагалі кохався в великих форматах) – добре збереглися.
Найбільший та найзначніший з них є в бібліотеці ім. проф. Антоновича при УАН, це є особистий альбом Мезера. На оправі відбито надписано «Кіев. Де-Мезер» (решта альбомів без імені). В цім альбомі 78 найрізноманітніших та дуже цікавих видів Київа та його околиць. Перелічити всі знімки, зрозуміло, не можна. Відзначимо лише декілька найцікавіших.
Другий альбом в Лаврськім музеї (з колишних мітрополітанських покоїв) в чорний шкуратяній оправі з відбитим надписом «Вид Киева» має збірний характер, бо вкупі з Київськими видами оправлено сторонні знімки, Київських видів 41, з них Мезерових 37, більшість тотожні з видами академічного альбому, але є декілька оригінальних Лаврських видів.
Третій альбом в моїй збірці (належав А.І. Мердерові); в ньому 30 знімків, в більшості знову тотожні академічному альбомові; серед оригінальних цікаві:
Поміж дублетів є дерев’яна Вознесенська церква, дача Селецького, тощо.
Крім цих трьох великих, відомі ще декілька альбомів та серій меншого розміру та пізнішого часу (у відділі Старого Київа, в моїй збірці, у професора Свенсона, у С.І. Бразуля).
З окремих Мезерових знімків 70-х рр. слід ще відмітити (в моїй збірці) дуже великий (34х42 см) вид з узгір’я Старокиївських гір на Андріївську церкву, дерев’яну Трьохсвятительську пожежну башту та частину Подолу. Для того часу знімок винятковий щодо своєї величини.
Мезерової спадщини налічується до декілька сотень знімків, такої кількості не залишив нам ніхто з фотографів професіоналістів.
Другий значний Київський фотограф – Йосип Кордиш. Наші біографічні відомості за нього надзвичайно обмежені. Свою фотографію в Київі він відкрив 1868 р.[42] Одночасно мав фотографію й в Кам’янці на Поділлі. Мав звання фотографа університета св Володимира, був членом південно-західного відділу географічного Товариства, що об’єднувало в середині 70-х рр. українські наукові кола. Здається, Кордиш був близький до цих кол і сам розпочав видавати фотографічного альбому української етнографії – «Альбом Малороссіи», проте це видання не розвинулся[43]. Помер Кордиш за часів російсько-турецької війни, здається, 1878 р.
Його фотографію вважали за одну з кращих, містилася вона попереду «на Владимірськой улице, дом Тамары против Театра», пізніш по Хрещатику в будинку Скловського (нині ч. 15) По Кордишевій смерті його фотографія перейшла до В. Загорського. Розквіт Кордишевої діяльності, як і Мезерової, стосується до середини 70-х рр. Нам невідомі його знімки, що їх можна було-б напевно віднести до 60-х рр. Кордишева спадщина далеко не так велика, як Мезерова, але все-таки значна. Ми маємо досить багато окремих знімків і перш за все мініатюрних Київських видів (візитного формату), що в них кохався Кордиш. В моїй збірці таких мініатюр 36 Кордишевої роботи, трохи менш у Відділі Старого Київа, більшість проте тотожніх з моїми.
У відділі Старого Київа є оригінальний знімок: посередині – великий, приміром, 20х30 см. – добре зроблений вид Золотої Брами, з боків …наче рамка, наліплено мініатюрні Київські види Напис на звороті цього знімка «60-е годы», зроблений рукою, на мій погляд, не відповідає дійсності.
В моїй-же збірці давніх стереоскопічних дуже модних за 70-х років київських видів – 35 Кордишевої роботи, майже всі середини 70-х рр., але трапляються й їхнього початку, серед них є дуже рідкий знімок Тріумфальної Брами на Шуляв ці, знімки Університету та 1 гімназії з пустирями, Георгіївської церкви в старім вигляді, Володимирської вулиці та інш. З більших знімків слід відзначити в моїй збірці: доброго знімка (12×20 см) Фундукліївської вулиці від театру з видом Лютеранської гори, вид в великім масштабі Інституту та Хрещатицької площі (14×20 см) – (див. знімок VI), великого знімка Золотої Брами (18×24).
Окремі Київські види були й в складі Кордишевського «Альбома Малороссіи»; повністю випусків цього альбому ми не зустрічали. Здається , це були серії окремих невеличких (10х13 см) знімків, наліплених на бланки «кабінетного формату» з друкованим штампом «Альбом Малороссіи І. Кордыш, Кіев № (такий то)». В моїй збірці є три такі знімки: Софіївський собор – ч. 46, Золота Брама – ч. 35, церква св. Андрія без номера, всі мало цікави. Кабінетного формату Кордишеві знімки без штампу «Альбом Малороссии» можна зустрінути частенько. Відомі лише два Кордишеві альбоми. Один великого формату, розкішно оздоблений (шкуратяна оправа з золотим відбитком), безумовно замовлений, з 35 знімками, розміром 20×25 см, добре зберігся, переховується в Відділі Старого Київа. Більшість знімків з Кордишевим автографом червоним атраментом – «Кіев Коррдыш» (Кордишеві автографи на знімках частенькі). В цім альбомі добрі знімки: 1) старого вокзалу, 2) старого театру, 3) старого Державного Банку, 4) вид на Кожум’яки та Глибочицю, 5) «Новое Строение» з університетом, 6) Бас арабка з гори, 7) Хрещатицька площа й Інститут; 8) вид Хрещатика від Бас арабки, 9) вид на Олександрівську вулицю з кол. Царської площі та 10) вид на Хрещатик від «Мінеральних вод» – на першім плані ампірний будинок та фонтан з написом на дощі «Иван»[44] (див. знімок VII).
Другого альбома зробив Кордиш за замовленням Старої Української … в Київі, щоб піднести його М.П. Драгоманову, коли він виїздив за кордон. На альбомі напис: «Од щирого товариства Київ. 1876 р.». З початку альбома портрети, а наприкінці 20 великих Київських знімків, 18×25, … цього альбому переховується у сина небіжчика М.П. – С.М. Драгоманову. Крім цих альбомів є дві серії Кордишевих знімків: в моїй збірці знімків (19×25 см) і в Відділі ст. Київа в 8 знімків (13×20 см). Знімки як в Драгомановім альбомі, так і в обох цих серіях – повторення … вище музейного альбому.
Третій не менш відомий за Мезера та Кордиша фотограф, їхній су.. – М. Пастернак. Відомостей за нього ми маємо ще менш, ніж за Кордиша, хоч він і зійшов з кону значно пізніше, наприкінці дев’яностих. Фотографію його було закладено 1869 р.[45], містилася вона попереду Хрещатику, в будинкові відомого нам Завадського, потім на Михайлівськім завулку, буд. ч. 14 і там же у власнім будинкові ч. 44 на розі …вської. Останнього спомина за Пастернакову фотографію зустрічаємо в «Путіводителе по Кіеву» В.Д. Бублика 1897 р
Київських знімків залишилося по ньому не менш ніж Кордишеві. Більшість їх стосується до 70-х рр. та до першої половини 80-х рр. Найвідоміші з них – початку70-х рр. Що до якості роботи, вони взагалі гірші ніж Мезерові та Кордишеві знімки, хоч в окремих випадках зустрічаємо добрі. Формат їхній дуже різноманітний: від візитних мініатюр … гірших за Кордишеві) та «кабінетних» до досить великих. Знімки збереглися так окремими примірниками, як і в альбомах, при чому ці знімки знову найрізноманітніших розмірів та форм – в оправах, в виді маленьких тек з вкладеними до них знімками, розкидними стьожками тощо.
Тоді, коли Мезерові та Кордишеві альбоми, що дійшли до нас, всі мають характер замовлених, виготовлених за особливим випадком для … або подарунка, Пастернакові альбоми мають характер виготовлених на продаж, тому можливо вони й є простіші та грубіші, трапляються … їхні. Взагалі у Пастернака комерційний бік справи перевагу художнім більш за іншим. Не обмежуючись продажем знімків у себе в майстерні та по книгарнях, Пастернак за 80-х рр. організовував продаж в двох відкритих лотках на Хрещатику[46].
Пастернакових альбомів в моїй збірці є стьожковий розкидний альбом в 12 знімків візитного формату середини 70-х р.; у С.І. Бразуля … же альбомик того-ж часу в 10 знімків кабінетного формату; у нього-ж … великий альбом в оправі червоного оксамиту з золотим відбиттям в 30 знімків (18×24 см). Кінця 70-х рр. – початку 80-х рр. …. Останнього альбому – доброї роботи й добре збереглися, щодо змісту … во цікавих нема, також як і в обох розкидних.
В моїй-же збірці є Пастернаків альбом – маленька тека з 30 знімків розміром 10×20 см. – початку 70-х рр. (такий же з 29 знімками у Відділі Старого Київа). В цім альбомі цікавих знімків більше. Види вид Хрещатицької площі Софіївської вулиці, вид тієї ж площі з протилежного боку; Хрещатик від Фундукліївської вулиці, Мінеральні …., Університет з боку Бо натічного Саду (алеї великих дерев на … площадці зовсім немає), цікава дерев’яна альтанка на Дніпром в …цовім саду (нині збереглася лише бетонова площадка з ….), рідкий знімок пам’ятника Бобринському з боковими бронзовими …фами (їх було вкрадено першого ж року – 1872).
Закінчу свій огляд знову фотографом-аматором, не професіоналом, але що є для нас найцінніший з них всіх. Давно вже були відомі й в більшості дуже цікаві знімки Київа статтю на них чоловіка в сірому старого крою убранні та в сірому циліндрі . Всі ці знімки були відомі в окремих примірниках, потім 1922 р. на точку у продавця … було придбано велику й дуже цікаву серію знімків (тепер вона в моїй збірці). Коли відкрито Лаврського музея, знайдено було альбома таких-же знімків, що переховувався …рі. Другий невеличкий, але надзвичайно … альбом таких-же, але не тотожніх знімків явився в Відділі Ст. Київа. І кінець-кінцом придбав третього альбома. «Хтось в сірому фігурує майже на кожній фотографії, іноді з деякими варіантами що до убрання, … фабрична марка знімків, встановлюючи … їхнє походження. Таке походження знімків, як і сама постать в сірому викликаючи великий інтерес, протягом дового часу залишалися загадкою.
Гадали, що ці знімки є вибір Лаврської фотографії, бо на окремих знімках, відомих раніщ, часто зустрічався штамп (гектограф ний або від руки) «Фотографія Кіево-печерской Лавры». Але коли знайшлися серія з … альбоми – всі без Лаврського штампа, ці гадки відпали. Їм суперечив «….ський» характер знімків (не «святини и достопримечательности»), … художній самк фотографа, зацікавленість до міста, вмілість …, щоб знімати їх. Це все трудно було припустити в виробах окремих суто-ремісної Лаврської фотографії, що була призначена попре всього обслуговувати саму Лавру, її типографію та літографію.
До того-ж Лаврська фотографія існувала за тієї доби довго; заснована 1874 р., за два роки – 1876 р. – вона згоріла, було закрито; поновлено її лише значно пізніше – 1891 р.[47] А між тім серійних та альбомних знімків повинно віднести до початку …. Безумовно це не вибір Лаврської фотографії. Остання взагалі роді в історії Київськиї видових знімків не відігравала. Давні знімки, що іноді траплялися з її штампом, або було передруковано з чужих негативів, або, ще певніше, набувала від Київських фотографів в готовім вигляді й лише штемпелювали своїм штампом, щоб збувати їх …
Кінець-кінцем виявити походження вдалося завдяки «постаті в сірому» в іній безумовно було пізнано Київського професора Чугаєвича. До його …. Належать і самі знімки. Це … величінь в галузі Київського фотографа.
Григор Олександрович Чугаєвич народився в 1822 р., скінчив Київського університету, з 1861 р. – екстра…. професор того-ж університету … технології, 1870 р подався в відставку, досліджував фотографію та … підручника фотографії[48]. Чугуївський у приватному житті був великий чудак, оригінал, дуже кохався … в різні художні речі, особливо старовинні гравюри, сам малював … й дуже захоплювався фотографією. Він почав працювати в вузі в зв’язку з своїм науковим фахом за 50-х рр., коли фотографія в Київі ще за новину[49]. Якщо це так, то Чугаєвич був один з перших Київських фотографів. Київські види він ниби-то почав знімати з … Це цілком припустимо, але серед його знімків, відомих нам, жодного, що його було-б можна цілком певно віднести до цього … навпаки, величезну їх певно треба датувати першою половиною … років.
Чугаєвич звичайно працював разом з братом своїм, Петром Олександровичем, що в більшості відчиняв апарата, сам-же Г.О. любив позувати на Київськім фоні. Їх супроводжував, несучи апарата та особливу камеру, … заливати пластинки, колишній університетський сторож «Василь….»… через це й увічнено на багатьох знімках разом з самим професором Чугаєвичем (постать в москальськім кепі та і уніформі, див. на знімку….) пізніше Чугаєвичеві знімки стосуються до 80-х рр. Помер він старим дідом, в поховано його на Шулявськім кладовищі.
Один з перших Київських фотографів фахівців, Чугаєвич безумовно не був професіоналістом. Але знімки його було дуже розповсюджено, тому вони дійшли до нас у великій кількості. Я згадував вже за … серію на три альбоми. Частенько ми зустрічаємо й окремі знімки, … як сказано, з Лаврським штампом, мабуть Чугаєвич виготовляв їх за замовленням. Пізніше Чугаєвич працював разом з професором Бенем, готовлячи знімки для першої Київської фототипії, що останній і влаштував. Коли потім Бежеву фототипію придбав Шульженко (1886 р.), у Чугуєвича залишився зв'язок і з останнім. Перші Шульженкові фототипії Київські відбитки зроблено з Чугаєвичевих фотографій. Більшість Чугаєвичевих знімків доброї роботи, надзвичайно виразні й чудово збереглися, що до змісту вони майже всі дуже цінні та цікаві, бо Чугаєвич не мав … фотографів професіоналістів – трафаретності. Він знімав Київ з найрізноманітніших позицій, видираючись в такі місця, що за їх професіоналістів ніколи-б і не подумали. Як це вже відзначено в своїх знімках він виявив багато смаку та дійсного зацікавлення до міста. Лише завдяки йому збереглося багато таких куточків, перспектив та панорам старого Київа, що без нього-б щезли без сліду. Чугаєвичева спадщина є для нас найцікавіша й найцінніша; що до цього, то Чугаєвичеві дійсно слід відвести перше місце.
Цікавих знімків у Чугаєвича так забагато, що немає змоги їх все відзначити.
В моїй серії – 31 знімок першої половини 70-х рр., розміром більшість 16×22 см, але є й менші.
Відзначимо:
Два прекрасні знімки Щекавицької церкви та цвинтаря з надгробием, що тепер вже в значній частині щезли.
Чугаєвичів альбом в моїй збірці (в зеленій плюшевій оправі з золотим …) має 32 знімки 16×22 см і 16 знімків 11×16 см – першої половині 70-х рр. З великих знімків 10-тотожні з знімками моєї серії, … оригінали.
З окремих знімків в моїй збірці: 1. Рідкий знімок Хрещатицького … в бік Костьольної вулиці. 2. Мурована Стрітенська церква до перебудування (без дзвіниці). 3. Десятинна церква з двома старими хатами (… знімок). 4. Панорама з Софіївської дзвіниці в бік Хрещатика (Хрещатицька площа, будинок Шевченка на Козинці, частина Берингового саду …). 5. Старовинна 40-х рр. дерев’яна альтанка в Царськім саду над … (через ветхість її знесено бурею 9 травня 1882 р.). 6. Сінна площа в Старім Київі, дерев’яних крамниць ще нема, самі вози х сіном, … вид Стрітенської церкви. Всі знімки є не пізніші за початок … років.
Лаврський Чугаєвичів альбом в шкуратяній з малиновим оксамитом …, з металевою обробкою, має 62 знімки, розміром 16×22 см. Здається, це є підношення Київському мітрополітові, що в його покоях він переховувався. 1873 р. в Київі святковано було 50-річного ювілея мітрополіта Арсенія, можливо альбом є одне з підношень цього ювілею, й тому їх можна датувати певно 1873 р. Половина знімків цього альбому є тотожні знімками мого альбому та серій, але є досить і нових варіантів, особливо цікавих серед них немає. Відзначимо лише декілька дуже добрих видів Подолу. В цьому-ж альбомі найкращі та найхарактерніші знімки … Чугаєвича.
Дуже багатий на цінні знімки Чугаєвичів альбом у Відділі Старого Київа. В ньому є 36 видів, розміром 13-18 см; альбомові обробка найскромніша, розмір менший, навіть робота знімків трохи гірша. Очевидно цього альбому не призначалося для підношення; можливо це був … Чугаєвичів альбом, де він містив знімки, що він їх вважав за … або за нецікаві для сторонніх і тому в більшості не повторював їх на … альбомах. Але тим цікавіший альбом для нас. Більшість знімків має підписи олівцем з такими точними вказівками місць, що це міг зробити тільки сам фотограф (наприклад, «вид на Інститут благородных девиц из гостиницы Россия»). Небагато з знімків цього альбому тотожні з моїми або з …., більшість оригінали; з них відзначимо:
Поміж найстаріших Київських фотографів звичайно згадують ще двох: В. Висоцького та В. Загорського. Висоцький заснував свою фотографію 1872 р., але став працювати над видами лише з 80-х рр., та й то в невеликих розмірах. В. Загорський, Кордишів, …., по смерті останнього випускав Київські види під своєю фірмою з Кордишевих негативів; самостійних знімків Загорського дуже замало, й всі вони незначні своїм змістом.
З кінцем 70-х рр. кінчається й перший період розвитку Київської видової фотографії. Фотографічне мистецтво продовжує зростати та технічно вдосконалюватися, але Київські видові знімання з 80-х рр. починаються підупадати.
З того часовою фотографією починає конкурувати фототипія та її наступні відміни (цинкографія, тощо). Хоч в основі фототипічної репродукції лежат фотографічні знімки, але розповсюджують не їх, а фототипічні витиски. Фундатор першої Київської фототипії, професор університету Бец Київських видів не видав. Але з переходом його фототипії к С.В. Кульженка (1886 р.) останній зараз же звернув свою увагу на них. Книжку «Киев тепер и прежде», що він видав 1888 р., … дуже густо ілюстровано Київськими фототипія ми. До цього-ж часу стосуються перші фототипічні альбоми з Київськими видами, що він … випустив[51]. Щодо точності та виразності, фототипічні витиски значно уступають фотографічним відбиткам, але, як спосіб репродукції … та дешевший, фототипія швидко витісняє з ринку фотографічні Київські види. Як фотографія наприкінці 60-х рр. витіснила з ринку та убила літографію й гравюру з Київськими видами, так за 80-х рр. її саму поступово витісняє фототипія зо всіма своїми відмінами. Цей процес пішов особливо швидко, коли з’явилися наприкінці 90-х рр. ... та численні фототипічні видові листівки.
Незалежно від цього, через саме вдосконалення та через приступність фотографії (винайдення сухих пластинок, портативних та дешевих апаратів) з’являються й швидко поширюються аматорські знімки. У великій більшості вони кепської техніки, дрібного розміру, випадкового характеру, проте вони підривають роботу фотографів-професіоналістів. Професіоналісти не знаходять збуту своїм знімкам і потроху кидають працювати над видовою фотографією. Винятки звичайно бувають, але це лише рідкі та … випадки знімків за окремими замовленнями; з продажу знімки професіоналістів зникають.
Значно пізніше – з організацією наукових систематичних здіймань міста – фотографічні види набувають новий інтерес та значення. Але огляд Київських фотографій пізнішого часу (починаючи з 80-х рр.) має скласти окремого нариса[52].
[1] Цікаво відзначити, як було прийнято в Київі перші вісті за винахід фотографії. «За тих часів», пише в своїх записках Бутурлін (кінець 30-х років) «в французьких часописах з’явився опис щасливих дослідів Дагера в світопису; але майже одночасно з цим з’явилася в тій же пресі стаття, що описувала якогось щойно винайденого телескопа такої сили, що можна було ясно угледіти на місяці диких волохатих людей, ми разом з Олізаром, що привіз цього часописа, одноголосно вирішили, що все це – журнальні утки» (Рус. Архивъ, 1897 р. ч. 8, стор. 601).
[2] За спогадами В.С. Шульженка та І.Г. Білянки на – зі слів їхних старіших сучасників.
[3] «Календар Юго-западного Края на 1873 г.» Борисова та Чубинського, стор. 309. «Путеводитель по Кіеву» Н. Чернишова, 1875 р., стор. 111.
[4] Д.А. Бочков. Памяти И.И. Покорскаго-Жоравко. XI вып. Трудов Черниговской Губ. Учебной Арх. Комиссии. Чернигов. 1915 р. Стор. 20–24.
[5] А.Я. Конисскій. Жизнь Т.Г. Шевченка. Одеса 1898 р., стор. 597. Лист Гудовскього до Шевченка – «Україна», 1925 р., ч. 1–2, стор. 83–84.
[6] «Кіевский Телеграф», 1866 р. ч. 45, ч. 46, ч. 65, ч. 90, ч. 122, 1867 р. ч. 18.
[7] Там же 1866 р., ч. 79.
[8] «Кіевская Старина», 1894 р., ч. 2, стор. 315.
[9] «Кіевский Телеграф», 1867 р., ч. 40.
[10] Письма М.А. Максимовича к П.Г. Лебединцеву – «Кіевская Старина», 1904 р., ч. 9, стор. 402.
[11] «Кіевлянин» 1866 р. ч. 7, «Кіевский Телеграф», 1867 р., ч. 71
[12] «Календарь Юго-западного Края 1873 г.» Борисова та Чубинського, стор. 309.
[13] «Кіевский Телеграф», 1866 р. ч. 79, ч. 92, 1867 р., ч. 112.
[14] Там же 1866 р. ч. 100.
[15] Там же 1866 р. ч. 65.
[16] Там же 1866 р. ч. 123 та ч. 144.
[17] П. Попов «Матеріяли до словника українських граверів». К. 1926 р., ст. 23.
[18] «Кіевский Телеграф» 1867 р. ч. 39.
[19] «Кіевская сельско-хозяйственная и промышленная выставка. Описание выставки, составленное сотрудниками «Кіевлянина». К. 1898 р., стор. 252.
[20] «Календар Юго-Западного края на 1873 г.» Борисова та Чубинського, стор. 309.
[21] Повідомив фотографів син – В.В. Висоцький.
[22] Ф. Титов, «Путеводитель при обозрении Кіево-Печерской Лаврі». К. 1910 р., стор. 36.
[23] У всякім разі перші видові знімки в Петербурзі, оскільки мені відомо, зроблено було не раніш за Київські: під час відкриття Ісакіївського Собору, 1853 р., див. П.Н. Столпянскій, «Даггеров секрет в старом Петербурге», «Наша Старина» 1917 р., ч. 1, стор. 157.
[24] «Руській Худож. Листок», 1853 р., ч. 33 тексту.
[25] Д.А. Бочков, Памяти И.И. Покорского-Жоравко. XI вып. Трудов Чергиновской Губ. Ученой Арх. Комиссии. Чернигов. 1915 р. Стор. 20–24.
[26] «Кіевская Старина, 1902 р., ч. 7-8, стор. 91 та 93.
[27] Борисов и Чубинскій, «Календарь Юго-Западного Края на 1873 г.», стор. 110 та 113.
[28] Воспоминанія Богатинова. «Русск. Архив», 1899 р., стор. 516.
[29] А.Н. Муравьев «Киевъ и его святыня» вид. 5, 1878 р., додаток 1 «Усадьба в Киеве».
[30] За 50–60-х рр. на Хрещатицький площі, крім звичайних базарів, бувало це ярмарки, так звані «збірні», щороку першої суботи великого посту. Н. Чернишов «Памятная книжка Кіевск. губ. на 1856 г.» стор. 49.
[31] Проф. С.Т. Голубев, «Старый корпус Кіевской Академіи», К. 1913 р., стор. 3… та 41. 1914 р. передбачалось реставрувати колонаду за проектом архітектора Альошина.
[32] Ф. Ернст, «Контракти і контрактовий будинок у Київі», Київ. 1924 р.
[33] Н.С. «Історія Николаевской Круглой Церкви на Аскольдовой Могиле в Киеве». К. 1911 р.
[34] Цікавий опис улаштування будинку, дачі та саду, а також яскравий опис тодішньої Київської панорами з фортеційних валів поза Десятинною церквою – в зазначеній книзі О.М. Муравйова, «Киевъ и его святыня».
[35] «Киевск. Телеграф» 1866 р., ч. 92.
[36] «Учрежденія Университета св. Владимира». К. 1884 р. стор. 356.
[37] Дерев’яну Тріумфальну Браму в стилі «дерев’яної готики» заввишки з 6 сажнів нагадувало місто 1857 р., з нагоди приїзду Олександра II, на перехрещенні вулиць … Литовської та Кадетської шосе, на тогочасній межі міських земель, що до неї … фактично ще далеко не доходило. Брама простояла до 1880 р., коли через вет… й було розібрано («Воспоминанія Н.Д. Богатинова», Рус. Архив 1899 р. стор. 431; Сементовский – «Киев», вид. 6., 1881 р. стор. 116.). Років 40 згодом, коли брами давно й не було, цю місцевість продовжували називати «коло Тріумфальної Брами».
[38] В Київськім польськім ілюстрованім журналі «Iutrznia Polska» 1916 р. була замітка про 50-рычний ювілей Мезерової фірми.
[39] «Кіевская сельско-хозяйственная и промышленная выставка». Описание выставки, составленное сотрудниками «Кіевлянина». К. 1898 р., ст. 252.
[40] Яскравий опис цієї події в «Кіев. Телегр.» 1868 р., ч. 101: «зносимо до літопису місцевих подій пам’яти гідний для м. Київа день 23 серпня. Цього дня відбулося заздалегідь оповіщене прибуття робітничого потяга Київо-Балтською залізницею. – натовп зацікавленої людності всякого стану, віку та обох родів був величезний; день був теплий, на початку п’ятої години попівдні здалеку показався потяг, що йшов поволі й пишно підкатив до вокзалу під звуки музики та радісні вигуки «ура». Паротяг з написом «Безак» (тогочасний Київський генерал-губернатор) було уквітчано, за ним слідували загони з прапорами. В деяких вагонах містилися пасажири, що їх було безплатно прийнято й що вони навмисно для цього виїхали з Київа назустріч потягові Скоро з’явився потяг, весь багатотисячний натовп неначе замер, слідкуючи очима чорну смугу, що сама рухалася, багато тут-же признавалися, що у них від сильного хвилювання спирало дихання, нібито чекаючи чогось надприродного. Адміністрація залізнична дала цілковиту волю народові все розглядати зблизька, дозволяючи заходити в середину вагонів; незабаром зчинився великий тиск, через що довелося вступитися поліції. В Вокзалі, скоро прибув потяг, високо преосвященний мітрополіт в супроводі численного духівництва в присутності губернатора, всіх начальників та багатьох почесних осіб, відправив молебна, а потім було дано обід, як кажуть, осіб на двісті».
[41] Добре знайомий Київським старожителям Мерингів сад охоплював величезну площу від к. Хрещатика (вул. Воровського) до к. Банківської (Комуністична вул.) та від Інститутської (25 жовтня) до Лютеранської (вул. Енгельса), з теплицями на місці к. театра «Соловцов» (нині ім. Леніна) та з ставом на місці нинішнього сквера. Садиба ця була відома з початку XIX сторіччя і належала тоді Безбородькові («Граф Безбородько пользуется в городе прекраснейшей усадьбой» – «Путешествіе в Одесу и в Киев. 1810 г. кн. И.М. Долгорукова)» стор. 290. Згодом садиба перейшла до жандармівської офіції й сад називався «Жандармський». Олександер II подарував її свому улюблцеві Трепову, а останній продав її популярному в Київі професорові Мерингові. Меринг на початку 70-х рр. упорядкував її та відчинив сад для людності; з того часу під назвою «Мерингів сад» це було найулюбленіше місце для гулянок Киянам; 1894 р., вже по смерті професора Меринга сада, було знищено, садибу поділено на вулиці, а їх поволі було збудовано (К. Маркса – колишня Миколаївська, Ольгинська, Мерингівська та Нова).
[42] «Календарь Юго-Западного края на 1873 г.» Борисова та Чубинського, стор. 309.
[43] «Сравнительно не очень уже плохой «Альбом Малороссіи» Кордыша отцвел, не успевши расцвесть, как следует». – О. Сластьон «Кіевская Старина» 1900 р. ч. 1, стор. 31.
[44] Крім відомого фонтана «Самсона» або «Лева» на Подолі в Київі ще були фонтани «Фундукліївській» або «Иван» на к. Царській площі (збудовано 1843 р., на пошану Київського губернатора Івана Фундуклея), «Урод» на Хрещатицькій площі (на місці будинку Орквиконкому) на пошану Київського генерал-губернатора Бібікова, що був однорукий, тобто «урод»; за іншою версією назвисько «урод» було через те, що фонтан не мав змоги підкидати воду поверх декількох вершків (Сементовській, «Кіев», вид.5, 1876 р., стор 126), «Моряк» на Басарабці (на чию пошану?); на друкованім плані губ. землеміра М.П. Ярового 1855 р. фонтана цього названо «Константин» (Суто народні назвиська фонтанів незабаром придбали офіційне визнання – в ч. 78 «Кіевск. Телег.», 1866 р – оголошення Київської міської Думи про призначення торгів з переторжкою на виправлення трьох фонтанів під назвами «Иван», «Урод» та «Моряк»).
[45] «Календар Юго-Западного Края на 1873г.» Борисова та Чубинського, стор. 309
[46] «Кіевск. Старина», 1883 г. № 4, стор. 881.
[47] Титов «Путеводитель при обозрении К.-П. Лавры», К., 1910, ст. 36.
[48] «Топографіческій Словар професорів університету св. Владимира» К. 1884 р. стор. …38.
[49] Повідомив його син – К.Г. Чугаєвич.
[50] За цю церкву цікава стаття Ф.Л. Ернста в «Збірнику секції мистецтва», 1821 р. стор. 75–79, з репродукцією музейної фотографії.
[51] Фактично керував цією новою тоді в Київі справою В.С. Кульженко.
[52] За деякі цінні вказівки приношу щиру подяку В.І. Щербині, В.М. Базілевичу й В.С. Кульженкові.
Культовая статья А. Симзен-Сычевского 1928 года "Давние киевские фотографы и их снимки старого Киева".
Для любого исследователя дореволюционной фотографии Киева эта статья – тотемный столб и Храмовая гора. Прежде чем хоть слово написать о любом явлении фотографических образов в г. Киеве до 1870 г. следует три раза его прочитать и лишь потом скопипастить чуть менее чем полностью с обязательным добавлением двух-трех фантазийных деталей.
На украинском.
Олексій Сімзен-Сичевський
ДАВНІ КИЇВСЬКІ ФОТОГРАФИ ТА ЇХНІ ЗНІМКИ СТАРОГО КИЇВА
Фотографія існує лише декілька десятків років. Порівнюючи з багатокроковою історією Київа, його фотографічні знімки занадто молоді. Але для історії міста, для того, щоб виявити його попереднє обличчя, ці знімки є цікавий і коштовний матеріал. Перш за все треба відмітити їхню точність і правдивість, яких ніколи не можуть досягнути гравіровані та літографічні відбитки. Надалі має велику вагу їхня порівнюючи велика кількість, через що місто відбито в них значно повніше та різноманітніше, ніж по численних гравюрах та літографіях. Наприкінці, хоч фотографія й існує всього декілька десятиріч, але ці десятиріччя і житті міста мають особливу вагу. Ці декілька останніх десятиріч перед світовою війною були часом швидкого зміцненого розвитку міського життя та міського зросту.
Особливо сильно цей час відбився на Київі. Тридцяті, сорокові та п’ятидесяті роки дев’ятнадцятого сторіччя – це час, коли Микола перший перебудовував Київ – зривали старовинні фортеційні вали, прокладали нові вулиці, будували багато нових казенних будинків, муровану фортецю, перекидали населення з Печерського до інших частин міста, розбивали нові квартали, тощо.
Безпосередньо цього періоду фотографія, на жаль, не захопила – це є ще час гравюрних та літограф них Київських відбитків. Але поширившися зараз по цім періоді, фотографія дає багато його наслідків, що нині вже зникли.
По деяким тихомир’ї, з 70-х рр. починається помітне зростання приватного будівництва в Київі, воно все збільшується й, починаючи з дев’ятисотих років, особливо за останніх років перед війною, досягає гарячкового темпу (до 400 заявок щороку на збудування великих будинків. Цілі вулиці та квартали було перебудовано протягом трьох-чотирьох років.
Через це зміна вигляду Київа за час існування фотографії є така ярка що на багатьох давніх знімках можна признати деякі місця лише з великим зусиллям, старанно їх розглянувши.
Охоплюючи час вже по Миколинім ламанні, давні знімки все ж подають малюнки старого, що зовсім провінціального Київа. Порівнюючи … але ж все таки цілком особлива Київська доба, що увійшла вже в минуле, наслідки її дають безумовно цінний матеріал для міської історії. Різних знімків Київа зібрано чимало. Для цього нариса я використовував богату збірку їх в відділі Старого Київа Всеукраїнського Історичного музею імені Т.Г. Шевченка, два альбому в Лаврськім музеї, одного альбому в бібліотеці УАН ім. Антоновича та свою збірку.
Через порівнюючи велику кількість давніх знімків, пристосувати к них перелічну систему неможливо. Я обмежуюся загальним описом та найзначніших альбомів та серій, відмічаючи зокрема лише небагато й цікавіших знімків. Опису цього провадитиму по фотографах в хронологічнім порядкові, починаючи з найстаріших з них.
Щодо відомостей про самих фотографів – по історії фотографії в Київі то жодних систематичних матеріалів ані друкованих, ані інших я не знайшов. Відомості доводилося збирати потроху – з старих знімків, переважно портретних, що на них було зазначено фірми та адреси фотографові, з деяких давніх Київських справ очників та провідників, з старих часописів та розпитуючи, кого траплялося, з старожителів.
Цим пояснюється уривистість та неповність наведених даних.
Нам потрібно декілька дат з історії фотографії взагалі.
Винайшов фотографію Дагер в Парижі 1838 р. Поступово вдосконалюючись дагеротипія розквітнула та широко поширилася з початку п’ятидесятих років. Але дагеротипія аж до кінця залишилася, як спосіб громіздкий, досить коштовний – знімання провадилося на окремо виготовлених металевих пластинках і кожного разу одержувалося лише одного позитивного відбитка. Знімки ці були занадто недовговічні – швидко вицвітали. Видових знімків в такій спосіб зовсім не вироблялося.
На початку 50-х рр. було винайдено негативного способу фотографування на коло діяльних скляних пластинках, з позитивами на особливо виготовленім папері в необмеженій кількості – фотографію в власнім розумінні слова. Цей новий спосіб успішно конкурує з дагеротипією й на початку 60-х рр. її остаточно витісняє. Але й цей спосіб мав велику хибу – його пластинки могли працювати лише вогкими, їх не можна було виготовляти зарані, а треба було перед самим зніманням обливати коло діяльним світочулим розчином і при тому тільки в темному місці. Це знову робило фотографування громіздким та мало рухливим. Лише наприкінці 70-х рр. було винайдено сухі бромо-желатинові пластинки, 80-х рр. мокрого способу фотографування було залишено. З цього фотографія, значно простіша та приступніша, починає особливо широко поширюватися.
В Київі дагеротипія з’явилася порівнюючи незабаром. Тут, як і по … стосунках з закордоном, відіграли роль Київські контракти[1]. Вже починаючи з кінця 40-х рр., на контракти поміж іншими закордонними … та майстрами стали приїздити фотографи-дагеротипісти[2]. Вони відкривали тут свої тимчасові ательє й знімали Киян та приїжджих «контрактичів». Очевидячки справи їхні йшли успішно, бо деякі з них, як це часто потраплялося з заїжджими на контракти чужоземцями, залишалися в Київі на постійне перебування. Вони спочатку улаштовувалися поблизу контрактів – на Подолі – тодішнім центрі промислового та торговельного київського життя. Отже приміром з початку 50-х рр. в Київі вже перебували свої постійні фотографи. Одного з перших, що осіли так в Київі, майстрів називають якогось Жака, здається француза. Другий вже безумовний Київський дагеротипіст того часу був Шарль Павло Гербст, теж з заїжджих чужоземців. У чужоземців, що осідали в Київі, починали вчитися, а потім і самостійно працювати місцеві майстри. Но ім’я їх ми не знаємо, але без сумніву багато з старіших Київських фотографів починали свою практику ще з дагеротипії. Справжня фотографія (з негативом на склі та позитивом на папері), що й закордонна стала поширюватись лише посередині 50-х рр., за повільністю тогдашних зносин, не мала змоги добратися до Київа раніш другої половини 50-х рр. З цього часу Київські дагеротипісти поступово переходять на фотографію й в Київі стали заводитися справжні фотографи.
Старші Київські фотографи були:
- Зазначений Шарль Павло Гербст – з заїжджих чужоземців; заснував фотографію 1858 р., містився на Подолі, потім на Хрещатику в буд. проф. Мацона (нині ч. 9), згадується його в справочниках ще в середині 70-х рр.[3]
- І. Чехович – 1859 р. разом з Чернігівським діячем Покорським-Жоравкою значинав видавати «Светописная Русь»[4].
- Іван Гудовський, родом з Полтавщини, художник, Шевченко приятель, у нього й гостював Шевченко влітку 1859 р. – за перших часів по своїм звільненні з-під Черкаського арешту[5]. Гудовський містився тоді в невеличкім трьохвіконнім будинкові з садком на К.В Васильківській (нинішня Червоноармійська) вулиці, другім від рогу Бессарабки, на чітним боці. Будиночок цей був ще цілий за дев’яностих років, його було знесено підчас будування величезного будинку кол. Попова. Козачковський в своїх спогадах про Шевченка («Кіевскій Телеграф», 1875 р., ч. 25) оповідає, що того-ж 1859 р. Шевченко, проїжджаючи з Київа, подарував йому свою фотографію, «дуже подібну та вдалу»; треба гадати, що це був знімок Гудовського. Гудовський помер 1860 або 1861 р..
- Ф.І. Левдик, учень та наступник Гудовського, його фотографія містилася в будиночкові, що й нині існує по Хрещатику ч. 58, на розі К. Бібіковського (тепер Шевченка) Бульвара – тоді будинок Коломійцеві, потім на теперішній вулиці Леніна, колись Фундукліївській, а тоді Кадетській, в власнім буд., пізніше, буд. Гладинюка, ч. 8. «Київський Телеграф» називає Левдика знаменитим Київським фотографом, а майстерню його найкращою та наймоднішою в місті. Помер Левдик 1866 р. від паралічу серця. В місті смерть його приписували шкідливості та отруйності фотографічної роботи. Фотографія перейшла до його брата, М.І. Левдика, але незабаром її було закрито[6].
- Фотограф Янк – на розі вулиць Хрещатика та к. Трьохсвятительської (нинішня Жертв Революції), нині б. ч. 4.
- М. Грос на Хрещатицькій (тепер Радянській) площі, в будинкові, що цілком зберігся аж до цього часу під ч. 8[7].
- Віктор Вояцький 1861 р. 7 травня знімав труну Т.Г. Шевченка коло церкви Різдва[8]. Майстерня його була «на Володимирській вулиці в будинку Шумлевичевої проти аптеки Неметті», а потім по тій же вулиці «в будинку поміщика Томари, близько театру» (тепер ч. 53), в середині 70-х рр. по Хрещатику[9].
- Фотограф аматор, Київський військовий інженер, Дмитро Гаврилович Біркин, найцікавіший для нас фотограф того часу.
Це найстаріші імена Київської фотографії. Надалі кількість фотографів хутко зростає й в середині 60-х рр. до зазначених вже приєднаються: фотограф Б.А. Захаркевич, по Біркині найцінніший для нас своїми знімками. Марков, родич М.А. Максимовича, що за його той згадує в листах до Лебединцева 1865 р.; містився по Хрещатику, де до того мешкав Левдик[10]. Волохоський «на Хрещатику в б. Завадського в бельетажі» (на місці згорілого за останніх років будинка ч. 5 кол. Маршака). 1867 р. його майстерню було закрито через переїзд до Петербургу[11].
6 грудня 1865 р. відкрито було фотографію Франца Де Мезера, най довговічнішу зі всіх Київських[12].
1866 р. – «Спеціяльная фотографія» Олександра Тило – «На Хрещатику в будинку генерала Бринкена, вхід з Лютеранської гори, проти Англійського готелю»[13].
Г. Ріхтера – «на Хрещатику, на розі Інститутської в будинку Скловського, вхід через сад»[14].
Того ж року відкрито «Карказ та Тименко» (кол. Левдиків майстер) в першим завулку, підіймаючись від Хрещатика до Софіївського Собору, в будинку Татарульєва поруч з будинком полковниці Сакеної в Михайлівськім завулку[15].
«Заграничная Фотографія» в «буд. Постельникової, колишнім генерала Чаплигіна, на Хрещатику, проти будинка п. Ейсмонта, відомий потім будинок аптекаря Зейделя, ч. 17[16].
І ще декілька прізвищ того часу:
Якийсь фотограф Ляквіш, комісіонер та посередник К.П. Лаври в її закордонних друкарських замовленнях[17].
Юневич, «художник імператорської академії», кол. Бібіковський Бульвар, ч. 41.
Шетциг, «на Хрещатику, в будинку Богадица, проти Англійського готелю, на горішнім поверсі»[18].
Клетцер, Рудницький і кинець-кінцем якийсь генерал Коп’єв – аматор, що користувався великою популярністю[19].
Тодішній місцевий часопис «Кіевский Телеграф» (1866 р. ч.ч. 65 та 92) дивується надзвичайній кількості Київських фотографів, починаючи аж 19 фотографій, що існували одночасно. На жаль часопис не доводить повного їхнього поіменного реєстру.
З другої половини 60-х рр. і особливо з початку 70-х рр. кількість фотографів ще збільшується. Я уже не буду перелічувати всіх, відзначу лише найвидатніших та найцікавіших для нас.
В другій половині шостидесятих років починає працювати фотограф аматор професор Київського університету Чугаєвич, що залишив найцікавішу спадщину в галузі Київських знімків.
1868 р. заснував свою фотографію Йосип Кордищ; 1869 р. – Микола Пастернаку; 1871 р. – Софія фон Фох…[20]; 1873 р. – Володимир Висоцький[21], приблизно того ж часу – Мар і Радашевський, 1874 р. заснувала свою фотографію К.-П. Лавра[22].
Далеко не всі з зазначених фотографів являють для нас інтерес та вагу. Більшість їх не працювала над Київськими знімками або працювала в галузі так небагато, що до нас не дійшло жодних наслідків цього. За тих-же з них, що працювали над знімками Київа, я казатиму надалі в зв’язку з цими знімками.
Перші видові знімки в Київі було зроблено дуже рано – 1852–1853 рр. майже раніш ніж аби-де в тодішній Російській імперії, всього лише рік-два згодом по винайденні в Англії справжньої фотографії (1851 р.)[23]. На жаль ці такі ранні знімки стосуються не до самого міста й зробив їх не Київський фотограф, а спеціально запрошений чужоземець. Всі ці знімки стосуються до будування Ланцюгового моста. Альбом цих знімків с старовинній чорній шкуратяній оправі, переховується в Відділі Старого Київа Шевченківського музею. В альбомі є автограф головного будівника мосту інженера Шарля Віньйоля з присвяченням альбома генералові Шуберському – тодішній значний урядровець міністерства шляхів. Знімки прекрасної роботи, порівнюючи добре збереглися; вони дивують своїми розмірами, особливо щодо того часу, коли ще не знали за збільшення з малих негативів. В альбомі є 13 знімків, з них 4 знімки 18×24 см, два 25×37 см, один 32×43 см і шість – 38×51 см. Всі знімки стосуються до закінчення будування мосту, деякі – вже по його офіційнім відкритті (на деяких знімках є дати олівцем англійською мовою).
За ці знімки згадує відомий мистець-літограф Тим, що йому вони були матеріал для його відомих літографій в «Русском Художественном Листке». Згадує Тим і за спробу зняти саму урочистість відкриття мосту – проба була невдала, міст вийшов добре, а замість людей вийшли невидні плями[24].Тодішня фотографія виконати таке завдання ще не мала змоги. Тоді ж Віньйоль доручив самому Тимові відбити урочистість відкриття. В тім же альбомі знаходимо й прізвище фотографа, що працював у Віньйоля, й що його той безумовно вивіз з Англії – в альбомі є два англійські фотографії з видами мосту; в підписах на них зазначено, що їх зроблено фотографії Джона Борна.
Ці ранні знімки чужоземця, викликані подією виняткової ваги, що … було відкриття мосту, стоять цілком осторонь. Сам Київ тоді не мав ще своїх фотографів. Справжня фотографія, як я вже зазначав вище, добралася до Київа лише наприкінці 50-х рр. Найстаріша нам відома фотографія Гербстова – з 1858 р. До цього часу – наприкінці 50-х рр. – і стосуються дальші, а по суті перші відомості за видові Київські знімки.
В літографованім альбомі «Галлерея Кіевських достопримечательних видів и древностей» Н. Сементовського та А. Гамершмідта 1857 р. в зшитку 1-м, вміщено літографованого вида Ланцюгового мосту; в ологошенні про видання цієї ж «Галлереи» на 1859 р. Сементовський повідомляє, що цього малюнка (Ланцюгового моста) нарисовано з фотографічного знімка, але прізвища фотографового не зазначає. Мабуть ЦК й був Віньйолів знімок. В тій же «Галлерее» 1859 р., в зшитку 1-му, вміщено літографію з видом Софіївського собору з певною вже вказівкою в оглаві цього зшитка – «фотографія г. Янка».
Я гадав, що цей вид Софіївського собору фотографа Янка теж стосується до випадкових знімків заїжджого, не місцевого майстра, бо мені ніде, ані в старих справ очниках, ані на старих портретних знімках, ані з оповідань старожителів, прізвища Янка зустрічати не доводилося. Але потім я знайшов давню, середини 60-х рр., фотографію, де на наріжнім будинку Хрещатику та Трьохсвятительської вулиці видно вивіску «фотографія Янка» (альбом знімків фотографа Захаркевича в моїй збірці). Отже Янко був місцевий Київський фотограф і цього знімка Софіївського Собору дійсно зроблено в Київі.
Зазначений вище Київський фотограф І. Чехович, вкупі з Чернігівським діячем Покорським-Жоравкою, зачав 1859 р. історико-етнографічне видання «Всетописная Русь»; там гадалося вміщати статті про Київські пам’ятники та старовину з ілюстраціями, виконаними фотографією (Лавра, Аскольдова Могила, Андрій Першозваний, Братський монастир, Десятина церква, тощо[25]). Видавати його не довелося … коштів у обох видавців, але можна припустити, що Чехович … Київські знімки, так певно оголошені.
Такі то маємо найранніші відомості про Київські знімки … та Янкових, ані Чеховечевих ми не знаємо. Але приблизно …часу – кінця 50-х рр. і самого початку 60-х рр. стосуються … знімки, що на щастя дійшли до нас в оригіналі. 1866 р. … Київський історик Закревський в своїх листах з Москви до П.Л. …, прохаючи останнього надіслати Київські знімки для Московського Археологічного Товариства, двічі рекомендував звернутися по ці … полковника Дмитра Гавриловича Біркина[26].Оцей то Біркин і є для … помітна, цілком реальна величінь Київської видової фотографії … тобто трохи згодом згаданих листів Закревського, Біркин … військового інженера, начальника Київського Окружного інженерного управління[27]. Як аматор, а може й в зв’язку зі своєю … військово-топографічною справою, Біркин працює в галузі фотографії. У всякім випадку він звичайно не міг бути фотографом-професіоналістом.
Я знайшов цілу серію знімків роботи Біркина. В серії 20 фотографій великого формату (20×25 см), наліплено їх на кордонні бланки з друкованими візерунками навколо й з друкованим підписом змісту на більшості знімків є друкований напис «фотографія с натури Д. Биркина», а на деяких лише «Биркин и Минятов», при чому «Минятов» странно підписано. Цей «Минятов» є один з дрібних Київських літографів початку 60-х рр., спільник відомого Київського друкаря Федорова.
Ці обидва прізвища зустрічаємо вкупі це раз: в Відділі Старого Київа є літографський вид Аскольдової Могили з друкованим написом «Приложеніе к № 84 «Кіевскаго Телеграфа», с фот. Бирки на рис. А. Васильєв, лит. А. Минятов». Обслідуючи Біркинові знімки, з’ясувалося, що вони 6-7 років старіші за зазначені листи Закревського, тобто стосуються до кінця 50-х, початку 60-х рр.., до найраннішого періоду Київської фотографії. Датувати ці знімки перш за все допомогла зазначена літографія Мінятова: на ній є цензурна дата «20 жовтня 1861 р.»; отже оригінал цієї літографії є знімок Біркина й зроблено його не пізніш 1861 р., а може й ще раніш. В тій-же серії знімок Хрещатицької (потім Думської, нині Радянської площі дуже подібний, але не тотожній з літографованим видом цієї площі в польськім альбомі Рачинського й Де-Бельє (частина друга); на Біркіновській фотографії будинку на площі поміж Михайлівською (нині Паризької комуни) та Костьольною вулицями лише будується. На Бельєвій літографії його вже закінчено, отже фотографію зроблено раніш за літографію. … літографій має цензурну дату «25 липня 1861 р.» Очевидячки фотографію знято не пізніш 1860 р. (протяг часу на добування бу…, видання альбому, тощо).
Є знімок дачі тодішнього Київського генерал-губернатора Васильченка – на терасі дачний знято самого Васильчикові з родиною; в восени 1862 р. він помер[28]); отже знімка зроблено не пізніше як влітку 1862 р., можливо й раніш. На знімку дачі О.М. Муравйова в його садибі за Десятиною церквою дачу щойно закінчено, посадки щойно зроблено. Садибу й дачу Муравйов збудував 1859–1860 р., отже знімок стосується до 1860–1816 р.[29]).
Кінець-кінцем в цій-же серії є знімок Золотої Брами. Цілком тотожньо …. її на літографії зазначеної «Галереї» Сементовського 1859 р. (зшитки) Немає жодного сумніву, що це є репродукція Біркинового знімка, але Сементовський цього й не зазначає. Зшитки 7-12 «Галереї» 1859 р. Сементовський видав запізнившись, з початку 1861р.; отже Біркинового знімка зроблено не пізніш 1859–1860 рр. Всі знімки серії приблизно одного часу. Тому всю серію треба датувати кінцем 50-х рр., початком 60-х рр., точніше 59-м–60-м рр. Декілька з знімків дуже вицвіли, але більшість як раз найцікавіші, збереглися.
Беручи увагу особливе значення цієї серії, як найстарішої, подаю повного переліку знімків:
1. «Софіївський собор»
2. «Церква Андрія Першозванного»
3. «Десятина церква»
4. «Руїни Золотої Брами»– без цегельної та залізної оправи, горба ще сплановано, саженців жодних, голе місце.
5. «Новий пам’ятник кн. Володимирові» – горішній
6. «Старий пам’ятник кн. Володимирові» – дольній
7. «Частина Хрещатику та старий Київ» – вид з Інститутської гори, дерев’яна башта 40-х рр.. над Музичним завулком (див. Лауферову літографію 1846 р.), цікава панорама Старокиївського району.
8. «Хрещатицька площа та Старий Київ з Інститутської вулиці», один найцінніших знімків. Ратуші немає, колишній будинок шляхетства до перебудування; дерев’яний ринок, що обслуговував тоді Старокиївський район[30], фонтан 40-х рр. на прізвисько «урод», тощо (див. знімок 1)
9. «Фролівський жіночий монастир», вид з Андріївського спуску.
10. 11 та 12. «Подільська частина міста Київа», ціла панорама Подолу з Андріївської гори на трьох окремих картонках, під числами 1, 2, 3 перша спроба панорамного знімання, – Поділ – купка будиночків та хаток критик на гонт, академічний корпус з колонадою (закладено її 1867 р.)[31], будинок останнього Київського війта Киселівського (колишній магазин Шварцманів, згорів 1919 р.), гостиний двір в попереднім його вигляді без над будувань, з відкритими арками; поза ним дерев’яний чотирьохкутник старого точку (див. Лауферову літографію 1846 р.), дерев’яна українського стилю старовинна церква Введення (збудовано 1718, знесено 1884 р.), тодішня Ратуша з колонадою та гербом на фронтоні (колишній будинок іменитого купця Сухоти, з 1838–1876 р. під Думою 1878 р. зовсім перебудовано під 3 гімназію), на Покровській вулиці довженний одноповерховий корпус першого Київського Контрактового будинку (збудовано 1798–1800 рр., після пожежі відбудовано 1819 р. для Київських ремісничих цехів, нині зовсім перебудовано й надбудовано двома поверхами)[32].
13. «Свята брама Київо-Печерської Лаври» – зовнішнє розписування що його знято 1883 р. під час ремонту.
14. «Церква Здвиження» над входом до близьких печер.
15. «Церква Різдва Богородиці коло далеких печер».
16. «Надгробки і цвинтарі церкви Різдва» на далеких печерах (нині напівзруйновані).
17. «Аскольдова могила», – маленьке кладовище, огороджене дерев’яним тином, що зовсім похилився, вид цілковитого занепаду тієї доби, коли кладовище було закрите, щоб там ховати (1845–1874 рр.)[33].
18. «Миколаївський Ланцюговий міст».
19. «Дача кн. Васильчикова» на пів путі до Святошина, тоді ще густий бір, праворуч від шоси в невеличкім гайку на березі ставка. Васильчиків – Київський Генерал-Губернатор 1853–1862 р. – на терасі дачі він сам з родиною; по його смерті удова дачу з землею пожертвувала архімандритові Троїцького монастиря, відомому в Київі Іоні. Там було улаштовано жіночого скита й збудовано муровану церкву. Похилий обідраний корпус дачі … і тепер.
20. Без підпису – будинок О.М. Муравйова на Андріївському спуску біля Десятинної церкви, нині ч. 38, з чола перебудовано та обкладено …, з двору попередній вигляд.
21. Без підпису – дача О.М. Муравйова за Десятинною церквою, понад жем’яками та Гончарами в славетнім Муравйовськім саду, перебудовано потім в житловий будинок, існував до 1919–1920 рр.[34]
Оце вся наша спадщина цього найраннішого періоду. Вона дуже невелика й це не є випадково. Як бачимо, перші спроби знімання Київа було розпочато, як скоро в Київі з’явилася фотографія. Але спроби ці були занадто нечисленні. Київські фотографи-професіоналісти за перших років через новину справи, дорожнечу, технічну громіздкість вогкого способу знімання зовні майстерні давали перевагу легшій та прибутковішій справі знімання портретів. Ще 1866 р. Закревський направляє Лебединцева по знімки старовини лише до Біркина, а не до фотографів-професіоналістів. По всіх виданнях того часу, де репродуковано Київські види з фотографій – згадана «Галерея» Сементовського 1859 р., його-ж книжка «Киев и его святыня», видання 1854 р., згаданий додаток до «Київського Телеграфа» – повсюди ми знаходимо репродукції лише Біркинових фотографій, а більш нічиїх.
Ще 1866 р. «Кіевскій Телеграф», наводячи зазначеного вище переліку Київських фотографів, висловлює побажання, щоб у них «знайшовся … взятися за одну вельми корисну роботу – знімання Київських видів, щоб ці знімки виходили у них постійно, щоб з них можна було складати альбоми та щоб знімки ці були доброї роботи та поцінні»[35].
Якщо було таке побажання, то очевидячки знімків було ще небагато й були вони мало приступні.
Наступне по Біркині місце щодо старшинства знімків треба відвести фотографові Б.А. Захаркевичеві. В відділі старого Київа є шість знімків з надрукованими підписами «Фотографія Б.А. Захаркевича в Киеве». Більш нічого за цього Захаркевича нам невідомо. Ані по давніх Київських справ очниках, ані по давніх часописах його прізвища я не зустрів; ніхто з старожителів його не пам’ятав, не зустрічалося його прізвище й на давніх портретних знімках. На підставі підписаних музейних знімків вдалося встановити належність Захеркевичеві альбому й серії знімків в моїй збірці. Альбом в чорній перкалевій оправі, на покришці відбито літери «Д.Д.», в середині рукописний напис: «Альбом принадлежал Даріи Афанасьевне Димар, рожд. Красовской, род. 1824 г., ум. 1886 р.». Всі шість музейні знімка тотожні з моїми альбомними, що їх є 14; в серії теж 14, з них 10 нові …. Разом оригінальних 24 знімки, всі розміром 18×23 см. Більшість знімків середини 60-х рр., решта кінця 60-х – початку 70-х рр., всі знімки доброї роботи, альбомні збереглися краще.
Відзначну найцікавіші: в Альбомі:
1. Прекрасний знімок старого міського театру (збудовано 56 р., згорів 1896 р.), з суміжною частиною к. Фундукліївської вулиці.
2. Вид Великої Володимирської вулиці (нині Короленка) від … к. Фундукліївської з старовинними вуличними лихтарями.
3. Вид Хрещатицької площі з базаром; те ж, що і на Бір кінському знімку ч. 8.
4. Частина Хрещатика та Хрещатицької площі з видом на старе місто з дерев’яною пожежною баштою.
5. Частина Хрещатика, Лютеранська (н. Енгельса) і частина Мерінгового саду, рідкий знімок з гори Прорізної (н. Свердлова) вулиці.
6. Олександрівська (Революції) вулиця, з місця теперішнього Шевченківського Музею.
7. Дуже цінний вид Хрещатика від кол. Царської (нині III Інтернаціоналу) площі з наріжним ампірним будинком, дерев’яною пожежною баштою над Музиним завулком, з університетом в далечіні (знято до улаштування Мінеральних Вод – до 1868 р.)
В серії 8. Поділ з тераси Андріївської церкви– академічний корпус з неукладеною аркадою (знято до 1867 р.), дерев’яний точок, дерев’яна церква Введення, тощо (див. знімок II)/
9. Георгіївська церква в старім вигляді (перебудовано 1884 р.).
10. Колишні урядові місця й вулиці до них від Хрещатика, цілком дерев’яні будиночки та хатинки (див. знімок III).
Але цим не обмежені Захаркевичеві знімки, що дійшли до нас.
З другої половини 60-х рр. здійснилося кінець-кінцем побажання «Кіевскаго Телеграфа» й Київські знімки було випущено на продаж широкій людності. За видавця був Йосип Завадський, Виленський виходець 1839 р. він оселився в Київі, 1841 р. відкрив книгарню закордонних книжок, що проіснувала до середини 70-х рр., з 62 до 85 р. був орендарем університетської друкарні та літографії[36], придбав собі будинок на Хрещатику (на місці будинку к. Маршака ч. 5, що згорів за останніх років), трьохріччя з 60 до 63 р. був Київським міським Головою.
В відділі Старого Київа є 10 київських знімків з його друкованим підписом «І.Завадскій, Киев» або друкованою наліпкою на звороті «Йосип Завадський, видавець» (і французькою мовою). У мене є три такі знімки.
Розмітальський придбав цілого альбома з 20 знімків в перкалевій … з друкованою обкладинкою та друкованим переліком знімків. Всі ці знімки Завадського приблизно одного розміру 12×16 см. Цікаво щодо їх всіх знято не з натури, а вони являють собою перезнімка з фотографій. Власної фотографії Завадський не мав і користувався для своїх нужд чужими роботами. Фотографового прізвища Завадський ніде не записував, але, порівнюючи ці знімки, не трудно зрозуміти, що більшість …, що їх видав Завадський, є перезнімок в зменшенім масштабі відображая нам Захаркевичевих видів. Цілком можливо, що й нові серед них … знімки – теж з знімків Захаркевича, але вони до нас в оригіналі не дійшли. Серед них варто відзначити:
1. Вид Басарабки від бульвару на гору, безлюдна небрукована площа з фонтаном (див. знімок IV).
2. Вид Кисельової гори з хатками на узгір’ї.
3. Будинок старої Київської пошти, колишній будинок багатого польського поміщика Головинського, під поштою з 49 р., аж поки його не було …. 1912–1913 р.; на знімку будинок без пізніших виродливих пристроювань – во всій своїй ампірній чистоті. Всі три знімки знаходяться в Відділі Старого Київа.
В моїй же збірці є ще серія знімків в 18 штук малого так званого ві…вного формату (6×9 см), що їх видав Завадський. Теж перезнімки з …. фотографій три з відомих Біркинових знімків, два з Захаркевичевих, важко сказати кому належать останні 13, але без сумніву або Біркинові або Захаркевичеві. Серед них, раніш нам невідомих, є дуже цікаві:
1. Тріумфальна Брама[37];
2. Університет з Ботанічного саду, тоді ще дуже молодого.
3. Університет з головного чола – величезний пустир перед ним.
4. Бессарабка, вид. з гори.
5. Житній Базар.
6. Межигірський монастир – єдиний давній знімок монастиря.
Так Біркин для початку 60-х р., як і Захаркевич для середини …-х років є єдиний представник видової фотографії.
Лише з кінця 60-х рр., навіть певніше з початку 70-х рр., фотографічні знімки Київа кінець-кінцем дійсно було значно розповсюджено – це була річ жвавої торгівлі серед людності місцевої та приїжджої (контракти, ….) 70 рр. це час розвітку Київської видової фотографії. Навіть фірмі, основані за 60-х рр., як наприклад Мезер, Кордиш, Пастернак, лише цього часу розгортають свою роботу в цій галузі.
Фотографи навперейми виготовляють та випускають Київські види. Спочатку з’явилися на продаж знімки-мініятюри (візитний формат)як легші щодо знімання та по цінніші для людності, а потім вже й великих розмірів, найрізноманітніших форматів. Фотографи видають цілі серії знімків, наліплюючи їх в альбоми виготовлялося за окремими замовленнями, для підношень, з нагоди урочистостей, тощо.
Комерційний інтерес фотографів сприяв розмноженню і широкому розповсюдженню Київських знімків і тим самим допоміг їм зберегтися та дійти до нас; але він-же невигідно відбився на іхнім змісті. Пристосовуючися до смаку масового покупця, фотографи занадто багато знімали так звані «святыни и достопримечательности». Ці «святыни и достопримечательности» дійшли до нас в великій кількості знімків, а між тим вони то змінялися найменше та найрідше – хіба що в деяких деталях. Знімки з них найменше характерні для змінного обличчя міста. І все-же не дивлячись на цю хибу, треба визнати, що давні фотографи стали в великій пригоді справі збереження для обличчя старого Київа. Серед окремих їхніх праць є дуже цікаві, зроблені з великим смаком та любов’ю до міста.
Найвидатніші прізвища цього часу серед фотографів-професіоналістів це Мезер, Кордиш та Пастернак.
Франц (Франсуа) де-Мезер є всіма сторонами найвидатніший та найбільший з Київських фотографів-професіоналістів так довгорічним існуванням фірми, як і кількістю та якістю київських знімків, що залишилося по ньому. Мезер народився в м. Баранові на Волині, де його предки працювали на порцеляновій фабриці. 1852 р. молодий Мезер переїхав до Київа, де його наставлено на вчителя малювання в Київськім Інституті шляхетних панночок. 6 грудня 1865 р. відкрив фотографію, 1915 р. справив півстолітнього ювілея фірми[38]. Помер старим дідом 1922 р.
Фотографія його користувалася великою популярністю й завжди вважалося за одну з кращих в Київі. «Два покоління Киян пройшло через його ательє», каже ювілейна замітка. Мав звання фотографа університету св. Володимира. За шостидесятих років фотографія його містилася на Хрещатику в будинкові генерала Крилова (ріг Прорізної, нині ч. 28), до семи десятих років містилася в власнім Мезеровім будинку, Хрещатик ч. 41, але незабаром перейшла в будинок ч. 27 по Хрещатику, де Мезерова фірма залишається й донині.
З котрого часу Мезер почав виробляти Київські знімки, встановити не можна. Є відомості, що 1869 р. йому було замовлено альбома Київських видів для імператриці, тоді царівни Марії Федоровни[39]. Але з тих знімків, що дійшли до нас, величезна більшість стосується вже до 70-х рр. і лише не багато їх можна віднести до кінця 60-х рр.
Найцінніша частина його спадщини – три величезні прекрасно виконані альбоми, по всіх альбомах знімки розміром 24×32 см. (Мезер взагалі кохався в великих форматах) – добре збереглися.
Найбільший та найзначніший з них є в бібліотеці ім. проф. Антоновича при УАН, це є особистий альбом Мезера. На оправі відбито надписано «Кіев. Де-Мезер» (решта альбомів без імені). В цім альбомі 78 найрізноманітніших та дуже цікавих видів Київа та його околиць. Перелічити всі знімки, зрозуміло, не можна. Відзначимо лише декілька найцікавіших.
1. Вид від Ботанічного Саду зі спуску Карачаївської (нині Толстого) вулиці на вокзал та суміжну частину міста.
2. Вид на Басарабку та університет з гори Круглої Університетської вулиці-пустирі перед університетом.
3. Щекавика з суміжними вулицями та базаром.
4. Старий оперовий театр з першими одноповерховими прибудуваннями
5. Прибуття до Київа першого поїзда по Київо-Балтійській залізниці з паротягом «Безак» (прізвище тогочасного генерал-губернатора) 23 серпня 1868 р.[40]).
6. Фундукліївська вулиця коло Анатомічного театру.
7. Вона-ж здолу від Хрещатика.
8. Стариц будинок Державного Банку на Інститутській і стара Біржа (потім Київський земельний Банк, тепер помешкання страхкаси).
9. Мерингів сад з видом на Старий Київ[41].
10. Володимирова гірка підчас липневого хресного ходу з … та військом – цікавий Київський жанр 70-х рр.
11. Бібіковський бульвар з гори до Галицького базару з Тріумфальною Брамою в далечіні.
12. Дерев’яна українського стилю Вознесенська церква на Кудряві (знесено її 1878–1879 р.); її відбиток зберіг нам лише Мезер (знімок V).
13. Хрещатик від Фундукліївської до Басарабки.
14. Шість знімків знаменитої дачі Селецького на Сирці з парком, ставками, фонтанами, квітниками, статуями, тощо. Сама дача, вже без фонтанів та статуй, збереглася аж до революції, навіть її було здавано в найми. Згоріла близько 1920 р.
Другий альбом в Лаврськім музеї (з колишних мітрополітанських покоїв) в чорний шкуратяній оправі з відбитим надписом «Вид Киева» має збірний характер, бо вкупі з Київськими видами оправлено сторонні знімки, Київських видів 41, з них Мезерових 37, більшість тотожні з видами академічного альбому, але є декілька оригінальних Лаврських видів.
Третій альбом в моїй збірці (належав А.І. Мердерові); в ньому 30 знімків, в більшості знову тотожні академічному альбомові; серед оригінальних цікаві:
1. Вид колишньої Олександрівської, нині Жовтневої лікарні з околицями – перед будуванням нових мурованих будинків.
2. Старий залізничний вокзал.
3. Хрещатик проти Фундукліївської (датовано 1875 р.)
4. Вид Печерської фортеці до її перебудування на касарні (з амбразурами), перед фортецею щойно розведений Маріїнський парк.
Поміж дублетів є дерев’яна Вознесенська церква, дача Селецького, тощо.
Крім цих трьох великих, відомі ще декілька альбомів та серій меншого розміру та пізнішого часу (у відділі Старого Київа, в моїй збірці, у професора Свенсона, у С.І. Бразуля).
З окремих Мезерових знімків 70-х рр. слід ще відмітити (в моїй збірці) дуже великий (34х42 см) вид з узгір’я Старокиївських гір на Андріївську церкву, дерев’яну Трьохсвятительську пожежну башту та частину Подолу. Для того часу знімок винятковий щодо своєї величини.
Мезерової спадщини налічується до декілька сотень знімків, такої кількості не залишив нам ніхто з фотографів професіоналістів.
Другий значний Київський фотограф – Йосип Кордиш. Наші біографічні відомості за нього надзвичайно обмежені. Свою фотографію в Київі він відкрив 1868 р.[42] Одночасно мав фотографію й в Кам’янці на Поділлі. Мав звання фотографа університета св Володимира, був членом південно-західного відділу географічного Товариства, що об’єднувало в середині 70-х рр. українські наукові кола. Здається, Кордиш був близький до цих кол і сам розпочав видавати фотографічного альбому української етнографії – «Альбом Малороссіи», проте це видання не розвинулся[43]. Помер Кордиш за часів російсько-турецької війни, здається, 1878 р.
Його фотографію вважали за одну з кращих, містилася вона попереду «на Владимірськой улице, дом Тамары против Театра», пізніш по Хрещатику в будинку Скловського (нині ч. 15) По Кордишевій смерті його фотографія перейшла до В. Загорського. Розквіт Кордишевої діяльності, як і Мезерової, стосується до середини 70-х рр. Нам невідомі його знімки, що їх можна було-б напевно віднести до 60-х рр. Кордишева спадщина далеко не так велика, як Мезерова, але все-таки значна. Ми маємо досить багато окремих знімків і перш за все мініатюрних Київських видів (візитного формату), що в них кохався Кордиш. В моїй збірці таких мініатюр 36 Кордишевої роботи, трохи менш у Відділі Старого Київа, більшість проте тотожніх з моїми.
У відділі Старого Київа є оригінальний знімок: посередині – великий, приміром, 20х30 см. – добре зроблений вид Золотої Брами, з боків …наче рамка, наліплено мініатюрні Київські види Напис на звороті цього знімка «60-е годы», зроблений рукою, на мій погляд, не відповідає дійсності.
В моїй-же збірці давніх стереоскопічних дуже модних за 70-х років київських видів – 35 Кордишевої роботи, майже всі середини 70-х рр., але трапляються й їхнього початку, серед них є дуже рідкий знімок Тріумфальної Брами на Шуляв ці, знімки Університету та 1 гімназії з пустирями, Георгіївської церкви в старім вигляді, Володимирської вулиці та інш. З більших знімків слід відзначити в моїй збірці: доброго знімка (12×20 см) Фундукліївської вулиці від театру з видом Лютеранської гори, вид в великім масштабі Інституту та Хрещатицької площі (14×20 см) – (див. знімок VI), великого знімка Золотої Брами (18×24).
Окремі Київські види були й в складі Кордишевського «Альбома Малороссіи»; повністю випусків цього альбому ми не зустрічали. Здається , це були серії окремих невеличких (10х13 см) знімків, наліплених на бланки «кабінетного формату» з друкованим штампом «Альбом Малороссіи І. Кордыш, Кіев № (такий то)». В моїй збірці є три такі знімки: Софіївський собор – ч. 46, Золота Брама – ч. 35, церква св. Андрія без номера, всі мало цікави. Кабінетного формату Кордишеві знімки без штампу «Альбом Малороссии» можна зустрінути частенько. Відомі лише два Кордишеві альбоми. Один великого формату, розкішно оздоблений (шкуратяна оправа з золотим відбитком), безумовно замовлений, з 35 знімками, розміром 20×25 см, добре зберігся, переховується в Відділі Старого Київа. Більшість знімків з Кордишевим автографом червоним атраментом – «Кіев Коррдыш» (Кордишеві автографи на знімках частенькі). В цім альбомі добрі знімки: 1) старого вокзалу, 2) старого театру, 3) старого Державного Банку, 4) вид на Кожум’яки та Глибочицю, 5) «Новое Строение» з університетом, 6) Бас арабка з гори, 7) Хрещатицька площа й Інститут; 8) вид Хрещатика від Бас арабки, 9) вид на Олександрівську вулицю з кол. Царської площі та 10) вид на Хрещатик від «Мінеральних вод» – на першім плані ампірний будинок та фонтан з написом на дощі «Иван»[44] (див. знімок VII).
Другого альбома зробив Кордиш за замовленням Старої Української … в Київі, щоб піднести його М.П. Драгоманову, коли він виїздив за кордон. На альбомі напис: «Од щирого товариства Київ. 1876 р.». З початку альбома портрети, а наприкінці 20 великих Київських знімків, 18×25, … цього альбому переховується у сина небіжчика М.П. – С.М. Драгоманову. Крім цих альбомів є дві серії Кордишевих знімків: в моїй збірці знімків (19×25 см) і в Відділі ст. Київа в 8 знімків (13×20 см). Знімки як в Драгомановім альбомі, так і в обох цих серіях – повторення … вище музейного альбому.
Третій не менш відомий за Мезера та Кордиша фотограф, їхній су.. – М. Пастернак. Відомостей за нього ми маємо ще менш, ніж за Кордиша, хоч він і зійшов з кону значно пізніше, наприкінці дев’яностих. Фотографію його було закладено 1869 р.[45], містилася вона попереду Хрещатику, в будинкові відомого нам Завадського, потім на Михайлівськім завулку, буд. ч. 14 і там же у власнім будинкові ч. 44 на розі …вської. Останнього спомина за Пастернакову фотографію зустрічаємо в «Путіводителе по Кіеву» В.Д. Бублика 1897 р
Київських знімків залишилося по ньому не менш ніж Кордишеві. Більшість їх стосується до 70-х рр. та до першої половини 80-х рр. Найвідоміші з них – початку70-х рр. Що до якості роботи, вони взагалі гірші ніж Мезерові та Кордишеві знімки, хоч в окремих випадках зустрічаємо добрі. Формат їхній дуже різноманітний: від візитних мініатюр … гірших за Кордишеві) та «кабінетних» до досить великих. Знімки збереглися так окремими примірниками, як і в альбомах, при чому ці знімки знову найрізноманітніших розмірів та форм – в оправах, в виді маленьких тек з вкладеними до них знімками, розкидними стьожками тощо.
Тоді, коли Мезерові та Кордишеві альбоми, що дійшли до нас, всі мають характер замовлених, виготовлених за особливим випадком для … або подарунка, Пастернакові альбоми мають характер виготовлених на продаж, тому можливо вони й є простіші та грубіші, трапляються … їхні. Взагалі у Пастернака комерційний бік справи перевагу художнім більш за іншим. Не обмежуючись продажем знімків у себе в майстерні та по книгарнях, Пастернак за 80-х рр. організовував продаж в двох відкритих лотках на Хрещатику[46].
Пастернакових альбомів в моїй збірці є стьожковий розкидний альбом в 12 знімків візитного формату середини 70-х р.; у С.І. Бразуля … же альбомик того-ж часу в 10 знімків кабінетного формату; у нього-ж … великий альбом в оправі червоного оксамиту з золотим відбиттям в 30 знімків (18×24 см). Кінця 70-х рр. – початку 80-х рр. …. Останнього альбому – доброї роботи й добре збереглися, щодо змісту … во цікавих нема, також як і в обох розкидних.
В моїй-же збірці є Пастернаків альбом – маленька тека з 30 знімків розміром 10×20 см. – початку 70-х рр. (такий же з 29 знімками у Відділі Старого Київа). В цім альбомі цікавих знімків більше. Види вид Хрещатицької площі Софіївської вулиці, вид тієї ж площі з протилежного боку; Хрещатик від Фундукліївської вулиці, Мінеральні …., Університет з боку Бо натічного Саду (алеї великих дерев на … площадці зовсім немає), цікава дерев’яна альтанка на Дніпром в …цовім саду (нині збереглася лише бетонова площадка з ….), рідкий знімок пам’ятника Бобринському з боковими бронзовими …фами (їх було вкрадено першого ж року – 1872).
Закінчу свій огляд знову фотографом-аматором, не професіоналом, але що є для нас найцінніший з них всіх. Давно вже були відомі й в більшості дуже цікаві знімки Київа статтю на них чоловіка в сірому старого крою убранні та в сірому циліндрі . Всі ці знімки були відомі в окремих примірниках, потім 1922 р. на точку у продавця … було придбано велику й дуже цікаву серію знімків (тепер вона в моїй збірці). Коли відкрито Лаврського музея, знайдено було альбома таких-же знімків, що переховувався …рі. Другий невеличкий, але надзвичайно … альбом таких-же, але не тотожніх знімків явився в Відділі Ст. Київа. І кінець-кінцом придбав третього альбома. «Хтось в сірому фігурує майже на кожній фотографії, іноді з деякими варіантами що до убрання, … фабрична марка знімків, встановлюючи … їхнє походження. Таке походження знімків, як і сама постать в сірому викликаючи великий інтерес, протягом дового часу залишалися загадкою.
Гадали, що ці знімки є вибір Лаврської фотографії, бо на окремих знімках, відомих раніщ, часто зустрічався штамп (гектограф ний або від руки) «Фотографія Кіево-печерской Лавры». Але коли знайшлися серія з … альбоми – всі без Лаврського штампа, ці гадки відпали. Їм суперечив «….ський» характер знімків (не «святини и достопримечательности»), … художній самк фотографа, зацікавленість до міста, вмілість …, щоб знімати їх. Це все трудно було припустити в виробах окремих суто-ремісної Лаврської фотографії, що була призначена попре всього обслуговувати саму Лавру, її типографію та літографію.
До того-ж Лаврська фотографія існувала за тієї доби довго; заснована 1874 р., за два роки – 1876 р. – вона згоріла, було закрито; поновлено її лише значно пізніше – 1891 р.[47] А між тім серійних та альбомних знімків повинно віднести до початку …. Безумовно це не вибір Лаврської фотографії. Остання взагалі роді в історії Київськиї видових знімків не відігравала. Давні знімки, що іноді траплялися з її штампом, або було передруковано з чужих негативів, або, ще певніше, набувала від Київських фотографів в готовім вигляді й лише штемпелювали своїм штампом, щоб збувати їх …
Кінець-кінцем виявити походження вдалося завдяки «постаті в сірому» в іній безумовно було пізнано Київського професора Чугаєвича. До його …. Належать і самі знімки. Це … величінь в галузі Київського фотографа.
Григор Олександрович Чугаєвич народився в 1822 р., скінчив Київського університету, з 1861 р. – екстра…. професор того-ж університету … технології, 1870 р подався в відставку, досліджував фотографію та … підручника фотографії[48]. Чугуївський у приватному житті був великий чудак, оригінал, дуже кохався … в різні художні речі, особливо старовинні гравюри, сам малював … й дуже захоплювався фотографією. Він почав працювати в вузі в зв’язку з своїм науковим фахом за 50-х рр., коли фотографія в Київі ще за новину[49]. Якщо це так, то Чугаєвич був один з перших Київських фотографів. Київські види він ниби-то почав знімати з … Це цілком припустимо, але серед його знімків, відомих нам, жодного, що його було-б можна цілком певно віднести до цього … навпаки, величезну їх певно треба датувати першою половиною … років.
Чугаєвич звичайно працював разом з братом своїм, Петром Олександровичем, що в більшості відчиняв апарата, сам-же Г.О. любив позувати на Київськім фоні. Їх супроводжував, несучи апарата та особливу камеру, … заливати пластинки, колишній університетський сторож «Василь….»… через це й увічнено на багатьох знімках разом з самим професором Чугаєвичем (постать в москальськім кепі та і уніформі, див. на знімку….) пізніше Чугаєвичеві знімки стосуються до 80-х рр. Помер він старим дідом, в поховано його на Шулявськім кладовищі.
Один з перших Київських фотографів фахівців, Чугаєвич безумовно не був професіоналістом. Але знімки його було дуже розповсюджено, тому вони дійшли до нас у великій кількості. Я згадував вже за … серію на три альбоми. Частенько ми зустрічаємо й окремі знімки, … як сказано, з Лаврським штампом, мабуть Чугаєвич виготовляв їх за замовленням. Пізніше Чугаєвич працював разом з професором Бенем, готовлячи знімки для першої Київської фототипії, що останній і влаштував. Коли потім Бежеву фототипію придбав Шульженко (1886 р.), у Чугуєвича залишився зв'язок і з останнім. Перші Шульженкові фототипії Київські відбитки зроблено з Чугаєвичевих фотографій. Більшість Чугаєвичевих знімків доброї роботи, надзвичайно виразні й чудово збереглися, що до змісту вони майже всі дуже цінні та цікаві, бо Чугаєвич не мав … фотографів професіоналістів – трафаретності. Він знімав Київ з найрізноманітніших позицій, видираючись в такі місця, що за їх професіоналістів ніколи-б і не подумали. Як це вже відзначено в своїх знімках він виявив багато смаку та дійсного зацікавлення до міста. Лише завдяки йому збереглося багато таких куточків, перспектив та панорам старого Київа, що без нього-б щезли без сліду. Чугаєвичева спадщина є для нас найцікавіша й найцінніша; що до цього, то Чугаєвичеві дійсно слід відвести перше місце.
Цікавих знімків у Чугаєвича так забагато, що немає змоги їх все відзначити.
В моїй серії – 31 знімок першої половини 70-х рр., розміром більшість 16×22 см, але є й менші.
Відзначимо:
1. Знаменита панорама Київа тієї доби – вид з узгір’я. Щекавини через Кожум’яки на Старий Київ (Київський акрополь).
2. Десятинна церква з хаткою коло неї.
3. Вид з Михайлівської дзвіниці на бік Трьохсвятительської вулиці
4. Вид з Інститутської вулиці на Хрещатицьку площу з базаром та на Старо-Київську частину міста.
5. Вид на ту-ж площу з Софіївської вулиці. На площі великодня народна гулянка – гойдалки, каруселі, балагани, тощо – найцінніший жанровий малюнок старого Київа.
6. Георгіївська церква до перебудування (без дзвіниці) (див. знімок VIII).
7. Винятково рідкий та цінний прекрасний знімок старої дерев’яної …. Стилю церкви Івана Злотовустого, що містилася на розі - Владимирської та Велико-Житомирської (нині Горовиця) вулиць (збудовано у 1768, а знесено 1874 р.); крім цієї фотографії, відомий лише знімок цієї церкви – в кол. Церковно-археологічнім музеї при к. Київській Духовній Академії, тепер він повинен бути в Лаврськім музеї, але останній знімок значно слабіший[50] (див. знімок IX).
Два прекрасні знімки Щекавицької церкви та цвинтаря з надгробием, що тепер вже в значній частині щезли.
Чугаєвичів альбом в моїй збірці (в зеленій плюшевій оправі з золотим …) має 32 знімки 16×22 см і 16 знімків 11×16 см – першої половині 70-х рр. З великих знімків 10-тотожні з знімками моєї серії, … оригінали.
1. Вид фонтана Самсона з точком та старовинним, тепер знесеним … будинком.
2. Вид університету з Ботанічного саду.
3. Прекрасний знімок Золотої Брами (див. знімок X)/
4. Бульварно-Кудрявська (нині Нероновича) вулиця від Галицького ….
5. Горішня частина Лютеранської вулиці.
6. Старий оперовий театр в первіснім вигляді.
З окремих знімків в моїй збірці: 1. Рідкий знімок Хрещатицького … в бік Костьольної вулиці. 2. Мурована Стрітенська церква до перебудування (без дзвіниці). 3. Десятинна церква з двома старими хатами (… знімок). 4. Панорама з Софіївської дзвіниці в бік Хрещатика (Хрещатицька площа, будинок Шевченка на Козинці, частина Берингового саду …). 5. Старовинна 40-х рр. дерев’яна альтанка в Царськім саду над … (через ветхість її знесено бурею 9 травня 1882 р.). 6. Сінна площа в Старім Київі, дерев’яних крамниць ще нема, самі вози х сіном, … вид Стрітенської церкви. Всі знімки є не пізніші за початок … років.
Лаврський Чугаєвичів альбом в шкуратяній з малиновим оксамитом …, з металевою обробкою, має 62 знімки, розміром 16×22 см. Здається, це є підношення Київському мітрополітові, що в його покоях він переховувався. 1873 р. в Київі святковано було 50-річного ювілея мітрополіта Арсенія, можливо альбом є одне з підношень цього ювілею, й тому їх можна датувати певно 1873 р. Половина знімків цього альбому є тотожні знімками мого альбому та серій, але є досить і нових варіантів, особливо цікавих серед них немає. Відзначимо лише декілька дуже добрих видів Подолу. В цьому-ж альбомі найкращі та найхарактерніші знімки … Чугаєвича.
Дуже багатий на цінні знімки Чугаєвичів альбом у Відділі Старого Київа. В ньому є 36 видів, розміром 13-18 см; альбомові обробка найскромніша, розмір менший, навіть робота знімків трохи гірша. Очевидно цього альбому не призначалося для підношення; можливо це був … Чугаєвичів альбом, де він містив знімки, що він їх вважав за … або за нецікаві для сторонніх і тому в більшості не повторював їх на … альбомах. Але тим цікавіший альбом для нас. Більшість знімків має підписи олівцем з такими точними вказівками місць, що це міг зробити тільки сам фотограф (наприклад, «вид на Інститут благородных девиц из гостиницы Россия»). Небагато з знімків цього альбому тотожні з моїми або з …., більшість оригінали; з них відзначимо:
1. В. Житомирська вулиця від Урядових Місць.Цей альбом старіший за інші, мабуть самого початку 70-х рр., а можливо кінця 60-х р.
2. Вид Канави з Іларіонівського спуску – горішній та долішній … дійсно ще не засипана канава, дерев’яна церква Введення.
3. Хрещатицька площа з Інститутської гори (варіянт).
4. Вид з Лютеранської вулиці (нижче за Сулиму) на Старокиївську частину міста, дерев’яна пожежна башта, сад від Музичного завулка продовж теперішньої Пушкінської.
5. Вид Лютеранської улиці (вище за Сулиму), Сулимів будинок до перебудування з гарною колонадою.
6. Три Подільські панорами – по всіх стара Ратуша (Сухотів будинок с колонами, міським гербом, тощо).
Поміж найстаріших Київських фотографів звичайно згадують ще двох: В. Висоцького та В. Загорського. Висоцький заснував свою фотографію 1872 р., але став працювати над видами лише з 80-х рр., та й то в невеликих розмірах. В. Загорський, Кордишів, …., по смерті останнього випускав Київські види під своєю фірмою з Кордишевих негативів; самостійних знімків Загорського дуже замало, й всі вони незначні своїм змістом.
З кінцем 70-х рр. кінчається й перший період розвитку Київської видової фотографії. Фотографічне мистецтво продовжує зростати та технічно вдосконалюватися, але Київські видові знімання з 80-х рр. починаються підупадати.
З того часовою фотографією починає конкурувати фототипія та її наступні відміни (цинкографія, тощо). Хоч в основі фототипічної репродукції лежат фотографічні знімки, але розповсюджують не їх, а фототипічні витиски. Фундатор першої Київської фототипії, професор університету Бец Київських видів не видав. Але з переходом його фототипії к С.В. Кульженка (1886 р.) останній зараз же звернув свою увагу на них. Книжку «Киев тепер и прежде», що він видав 1888 р., … дуже густо ілюстровано Київськими фототипія ми. До цього-ж часу стосуються перші фототипічні альбоми з Київськими видами, що він … випустив[51]. Щодо точності та виразності, фототипічні витиски значно уступають фотографічним відбиткам, але, як спосіб репродукції … та дешевший, фототипія швидко витісняє з ринку фотографічні Київські види. Як фотографія наприкінці 60-х рр. витіснила з ринку та убила літографію й гравюру з Київськими видами, так за 80-х рр. її саму поступово витісняє фототипія зо всіма своїми відмінами. Цей процес пішов особливо швидко, коли з’явилися наприкінці 90-х рр. ... та численні фототипічні видові листівки.
Незалежно від цього, через саме вдосконалення та через приступність фотографії (винайдення сухих пластинок, портативних та дешевих апаратів) з’являються й швидко поширюються аматорські знімки. У великій більшості вони кепської техніки, дрібного розміру, випадкового характеру, проте вони підривають роботу фотографів-професіоналістів. Професіоналісти не знаходять збуту своїм знімкам і потроху кидають працювати над видовою фотографією. Винятки звичайно бувають, але це лише рідкі та … випадки знімків за окремими замовленнями; з продажу знімки професіоналістів зникають.
Значно пізніше – з організацією наукових систематичних здіймань міста – фотографічні види набувають новий інтерес та значення. Але огляд Київських фотографій пізнішого часу (починаючи з 80-х рр.) має скласти окремого нариса[52].
Набрано по тексту юбилейного сборника
в память академика М. С. Грушевского. Киев. 1928 г.
Сімзен-Сичевський О. Давні київські фотографи та їхні знімки старого Києва. –
«Ювілейний збірник на пошану академіку М.С.Грушевському з нагоди його 60-річчя»,
К., ВУАН, 1928 р., т. 1, с. 359 – 403.
[1] Цікаво відзначити, як було прийнято в Київі перші вісті за винахід фотографії. «За тих часів», пише в своїх записках Бутурлін (кінець 30-х років) «в французьких часописах з’явився опис щасливих дослідів Дагера в світопису; але майже одночасно з цим з’явилася в тій же пресі стаття, що описувала якогось щойно винайденого телескопа такої сили, що можна було ясно угледіти на місяці диких волохатих людей, ми разом з Олізаром, що привіз цього часописа, одноголосно вирішили, що все це – журнальні утки» (Рус. Архивъ, 1897 р. ч. 8, стор. 601).
[2] За спогадами В.С. Шульженка та І.Г. Білянки на – зі слів їхних старіших сучасників.
[3] «Календар Юго-западного Края на 1873 г.» Борисова та Чубинського, стор. 309. «Путеводитель по Кіеву» Н. Чернишова, 1875 р., стор. 111.
[4] Д.А. Бочков. Памяти И.И. Покорскаго-Жоравко. XI вып. Трудов Черниговской Губ. Учебной Арх. Комиссии. Чернигов. 1915 р. Стор. 20–24.
[5] А.Я. Конисскій. Жизнь Т.Г. Шевченка. Одеса 1898 р., стор. 597. Лист Гудовскього до Шевченка – «Україна», 1925 р., ч. 1–2, стор. 83–84.
[6] «Кіевский Телеграф», 1866 р. ч. 45, ч. 46, ч. 65, ч. 90, ч. 122, 1867 р. ч. 18.
[7] Там же 1866 р., ч. 79.
[8] «Кіевская Старина», 1894 р., ч. 2, стор. 315.
[9] «Кіевский Телеграф», 1867 р., ч. 40.
[10] Письма М.А. Максимовича к П.Г. Лебединцеву – «Кіевская Старина», 1904 р., ч. 9, стор. 402.
[11] «Кіевлянин» 1866 р. ч. 7, «Кіевский Телеграф», 1867 р., ч. 71
[12] «Календарь Юго-западного Края 1873 г.» Борисова та Чубинського, стор. 309.
[13] «Кіевский Телеграф», 1866 р. ч. 79, ч. 92, 1867 р., ч. 112.
[14] Там же 1866 р. ч. 100.
[15] Там же 1866 р. ч. 65.
[16] Там же 1866 р. ч. 123 та ч. 144.
[17] П. Попов «Матеріяли до словника українських граверів». К. 1926 р., ст. 23.
[18] «Кіевский Телеграф» 1867 р. ч. 39.
[19] «Кіевская сельско-хозяйственная и промышленная выставка. Описание выставки, составленное сотрудниками «Кіевлянина». К. 1898 р., стор. 252.
[20] «Календар Юго-Западного края на 1873 г.» Борисова та Чубинського, стор. 309.
[21] Повідомив фотографів син – В.В. Висоцький.
[22] Ф. Титов, «Путеводитель при обозрении Кіево-Печерской Лаврі». К. 1910 р., стор. 36.
[23] У всякім разі перші видові знімки в Петербурзі, оскільки мені відомо, зроблено було не раніш за Київські: під час відкриття Ісакіївського Собору, 1853 р., див. П.Н. Столпянскій, «Даггеров секрет в старом Петербурге», «Наша Старина» 1917 р., ч. 1, стор. 157.
[24] «Руській Худож. Листок», 1853 р., ч. 33 тексту.
[25] Д.А. Бочков, Памяти И.И. Покорского-Жоравко. XI вып. Трудов Чергиновской Губ. Ученой Арх. Комиссии. Чернигов. 1915 р. Стор. 20–24.
[26] «Кіевская Старина, 1902 р., ч. 7-8, стор. 91 та 93.
[27] Борисов и Чубинскій, «Календарь Юго-Западного Края на 1873 г.», стор. 110 та 113.
[28] Воспоминанія Богатинова. «Русск. Архив», 1899 р., стор. 516.
[29] А.Н. Муравьев «Киевъ и его святыня» вид. 5, 1878 р., додаток 1 «Усадьба в Киеве».
[30] За 50–60-х рр. на Хрещатицький площі, крім звичайних базарів, бувало це ярмарки, так звані «збірні», щороку першої суботи великого посту. Н. Чернишов «Памятная книжка Кіевск. губ. на 1856 г.» стор. 49.
[31] Проф. С.Т. Голубев, «Старый корпус Кіевской Академіи», К. 1913 р., стор. 3… та 41. 1914 р. передбачалось реставрувати колонаду за проектом архітектора Альошина.
[32] Ф. Ернст, «Контракти і контрактовий будинок у Київі», Київ. 1924 р.
[33] Н.С. «Історія Николаевской Круглой Церкви на Аскольдовой Могиле в Киеве». К. 1911 р.
[34] Цікавий опис улаштування будинку, дачі та саду, а також яскравий опис тодішньої Київської панорами з фортеційних валів поза Десятинною церквою – в зазначеній книзі О.М. Муравйова, «Киевъ и его святыня».
[35] «Киевск. Телеграф» 1866 р., ч. 92.
[36] «Учрежденія Университета св. Владимира». К. 1884 р. стор. 356.
[37] Дерев’яну Тріумфальну Браму в стилі «дерев’яної готики» заввишки з 6 сажнів нагадувало місто 1857 р., з нагоди приїзду Олександра II, на перехрещенні вулиць … Литовської та Кадетської шосе, на тогочасній межі міських земель, що до неї … фактично ще далеко не доходило. Брама простояла до 1880 р., коли через вет… й було розібрано («Воспоминанія Н.Д. Богатинова», Рус. Архив 1899 р. стор. 431; Сементовский – «Киев», вид. 6., 1881 р. стор. 116.). Років 40 згодом, коли брами давно й не було, цю місцевість продовжували називати «коло Тріумфальної Брами».
[38] В Київськім польськім ілюстрованім журналі «Iutrznia Polska» 1916 р. була замітка про 50-рычний ювілей Мезерової фірми.
[39] «Кіевская сельско-хозяйственная и промышленная выставка». Описание выставки, составленное сотрудниками «Кіевлянина». К. 1898 р., ст. 252.
[40] Яскравий опис цієї події в «Кіев. Телегр.» 1868 р., ч. 101: «зносимо до літопису місцевих подій пам’яти гідний для м. Київа день 23 серпня. Цього дня відбулося заздалегідь оповіщене прибуття робітничого потяга Київо-Балтською залізницею. – натовп зацікавленої людності всякого стану, віку та обох родів був величезний; день був теплий, на початку п’ятої години попівдні здалеку показався потяг, що йшов поволі й пишно підкатив до вокзалу під звуки музики та радісні вигуки «ура». Паротяг з написом «Безак» (тогочасний Київський генерал-губернатор) було уквітчано, за ним слідували загони з прапорами. В деяких вагонах містилися пасажири, що їх було безплатно прийнято й що вони навмисно для цього виїхали з Київа назустріч потягові Скоро з’явився потяг, весь багатотисячний натовп неначе замер, слідкуючи очима чорну смугу, що сама рухалася, багато тут-же признавалися, що у них від сильного хвилювання спирало дихання, нібито чекаючи чогось надприродного. Адміністрація залізнична дала цілковиту волю народові все розглядати зблизька, дозволяючи заходити в середину вагонів; незабаром зчинився великий тиск, через що довелося вступитися поліції. В Вокзалі, скоро прибув потяг, високо преосвященний мітрополіт в супроводі численного духівництва в присутності губернатора, всіх начальників та багатьох почесних осіб, відправив молебна, а потім було дано обід, як кажуть, осіб на двісті».
[41] Добре знайомий Київським старожителям Мерингів сад охоплював величезну площу від к. Хрещатика (вул. Воровського) до к. Банківської (Комуністична вул.) та від Інститутської (25 жовтня) до Лютеранської (вул. Енгельса), з теплицями на місці к. театра «Соловцов» (нині ім. Леніна) та з ставом на місці нинішнього сквера. Садиба ця була відома з початку XIX сторіччя і належала тоді Безбородькові («Граф Безбородько пользуется в городе прекраснейшей усадьбой» – «Путешествіе в Одесу и в Киев. 1810 г. кн. И.М. Долгорукова)» стор. 290. Згодом садиба перейшла до жандармівської офіції й сад називався «Жандармський». Олександер II подарував її свому улюблцеві Трепову, а останній продав її популярному в Київі професорові Мерингові. Меринг на початку 70-х рр. упорядкував її та відчинив сад для людності; з того часу під назвою «Мерингів сад» це було найулюбленіше місце для гулянок Киянам; 1894 р., вже по смерті професора Меринга сада, було знищено, садибу поділено на вулиці, а їх поволі було збудовано (К. Маркса – колишня Миколаївська, Ольгинська, Мерингівська та Нова).
[42] «Календарь Юго-Западного края на 1873 г.» Борисова та Чубинського, стор. 309.
[43] «Сравнительно не очень уже плохой «Альбом Малороссіи» Кордыша отцвел, не успевши расцвесть, как следует». – О. Сластьон «Кіевская Старина» 1900 р. ч. 1, стор. 31.
[44] Крім відомого фонтана «Самсона» або «Лева» на Подолі в Київі ще були фонтани «Фундукліївській» або «Иван» на к. Царській площі (збудовано 1843 р., на пошану Київського губернатора Івана Фундуклея), «Урод» на Хрещатицькій площі (на місці будинку Орквиконкому) на пошану Київського генерал-губернатора Бібікова, що був однорукий, тобто «урод»; за іншою версією назвисько «урод» було через те, що фонтан не мав змоги підкидати воду поверх декількох вершків (Сементовській, «Кіев», вид.5, 1876 р., стор 126), «Моряк» на Басарабці (на чию пошану?); на друкованім плані губ. землеміра М.П. Ярового 1855 р. фонтана цього названо «Константин» (Суто народні назвиська фонтанів незабаром придбали офіційне визнання – в ч. 78 «Кіевск. Телег.», 1866 р – оголошення Київської міської Думи про призначення торгів з переторжкою на виправлення трьох фонтанів під назвами «Иван», «Урод» та «Моряк»).
[45] «Календар Юго-Западного Края на 1873г.» Борисова та Чубинського, стор. 309
[46] «Кіевск. Старина», 1883 г. № 4, стор. 881.
[47] Титов «Путеводитель при обозрении К.-П. Лавры», К., 1910, ст. 36.
[48] «Топографіческій Словар професорів університету св. Владимира» К. 1884 р. стор. …38.
[49] Повідомив його син – К.Г. Чугаєвич.
[50] За цю церкву цікава стаття Ф.Л. Ернста в «Збірнику секції мистецтва», 1821 р. стор. 75–79, з репродукцією музейної фотографії.
[51] Фактично керував цією новою тоді в Київі справою В.С. Кульженко.
[52] За деякі цінні вказівки приношу щиру подяку В.І. Щербині, В.М. Базілевичу й В.С. Кульженкові.
Комментариев нет:
Отправить комментарий